Голокост

Застереження проти нелюдяності

Народ помирає без заповіту, його благословення втрачено.

А майбутнє народжується безбатченком…

(І. Фельдман, «Псалом»)

Керівники нацистського Третього рейху
https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WWII,_Europe,_Germany,_%22Nazi_Hierarchy, _Hitler,_Goering,_Goebbels,_Hess%22,_The_Desperate_Years_p143_-_NARA_-_196509.tif

Доля євреїв за часів націонал-соціалістичного режиму була унікальною. Із дев’яти мільйонів європейських євреїв, що опинилися під час війни під владою нацистів, було по-звірячому замордовано шість. Жоден інший народ не був обраний для цілковитого знищення. Як слушно зауважував лауреат Нобелівської премії письменник Еллі Візель, який так прокоментував цю ситуацію: «Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму». Жоден інший народ не втратив під час війни кістяк свого населення і джерело свого культурного багатства. Знищення шести мільйонів євреїв стоїть осторонь від решти мільйонів загиблих не з огляду на винятковість ситуації, яка випала на долю окремих жертв, а внаслідок відмінності наміру убивць та унікальності наслідків убивств. Смерть стала метою, а не засобом, яка вчинялася із заповзятістю, що значно перевершувала воєнні зусилля у війні проти країн - членів антигітлерівської колаліції. [3, с. 48] Ці вбивства були задумані як засіб досягнення практичної мети: вони мали захистити й зміцнити позицію німців як незаперечних господарів Європи. Винищення шести мільйонів європейських євреїв поклало край тисячолітній культурі й цивілізації євреїв ашкеназів, порушивши неперервність єврейської історії.

Винищення європейського єврейства було й залишається особливою єврейською скорботою. Однак націонал-соціалістична держава з її здатністю організувати масове вбивство на ґрунті расистського антисемітизму була й залишається засторогою всім народам.Систематичне й методичне винищення цілого народу - чоловіків, жінок і дітей - лише на підставі належності їх дідусів і бабусь до певної етноспільноти, було масштабною спробою змінити людський рід, виключивши з нього один народ. [3, с. 48]

Вшановуючи пам’ять мільйонів людей в Європі й світі, які стали жертвами геноциду в нацистських таборах смерті, концентраційних таборах, примусово-трудових таборах та тюрмах, Парламентська Асамблея ОБСЄ, посилаючись на Загальну декларацію прав людини ООН, Гельсінкський заключний акт і Хартію Європейського Союзу про основні права, у своїй Резолюції від 3 липня 2009 року «Возз’єднання розділеної Європи», визнала унікальність Голокосту і його впливу на боротьбу з антисемітизмом та звернулася із закликом щодо енергійного втілення резолюцій про антисемітизм, які приймаються Парламентською Асамблеєю ОБСЄ одноголосно з 2002 року.

Від антисемітизму й расизму до Голокосту...

Від антисемітизму й расизму до Голокосту

Націонал-соціалізм або нацизм - гітлерівська ідеологія й один із різновидів тоталітаризму, становлення якого відбулося в гітлерівській Німеччині в 1933 – 1939 роках. Прийшовши до влади, А. Гітлер і його партія почали втілювати в життя свої расистські переконання. Згідно з проголошеною нацистами расовою теорією панувати над світом має арійська раса. Єдина з усіх, якій притаманні мужність, честь, відданість батьківщині, організованість, інтелект і творчий потенціал. Інші раси, за цією теорією, внаслідок расового змішання отримали негативні якості, що поставило їх нижче арійців. Наступну сходинку після німців, згідно з расовою ієрархією, займали скандинави й англійці, потім французи й іспанці, ще нижче стояли румуни й італійці, за ними – слов’яни. Євреї ж, яких Гітлер називав не інакше, як «недолюди», визнавалися нацією, що не має права на існування, бо вони отруюють життя інших рас, і в першу чергу арійців. На відміну від слов’ян, кількість яких потрібно було значно скоротити, використовуючи виснажливі роботи, голод і стерилізацію, євреї підлягали повному знищенню. Їх було проголошено Todfiend - смертельним ворогом.

Група угорських євреїв, що прибула у табір смерті Аушвіц (Освєнцім), літо 1944 р.

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Bundesarchiv_Bild_183-N0827-318,_KZ_Auschwitz,_Ankunft_ungarischer_Juden.jpg

Планомірне й організоване винищення єврейського народу в роки Другої світової війни прийнято називати Голокостом (з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення»). Євреї використовують термін Шоа ( івр. – «Катастрофа»). Знищення європейського єврейства відбувалося в кілька етапів:

1. Переслідування й утиски євреїв у Німеччині (1933-1939 рр.)

2. Депортація євреїв та їхня ізоляція в ґетто (1939 – 1941/1942 рр.)

3. Масові розстріли й утворення таборів смерті (1941-1943 рр.)

4. Масове знищення євреїв у таборах смерті, марші смерті та спроба приховати докази злочинів (1943-1945 рр.)

Поступово крок за кроком нацистська Німеччина прямувала до своєї мети. У 1933 - 1939 рр. нацисти добилися соціальної ізоляції, пограбування й витіснення євреїв з Німеччини.

Кришталева ніч

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:The_day_after_Kristallnacht.jpg

У квітні 1933 р. було оголошено економічний бойкот усіх єврейських підприємств. Під час бойкоту біля єврейських ма­газинів стояли нацистські пікетувальники з плакатами в руках: «Німці, захи­щайте себе. Нічого не купуйте в євреїв». У травні 1933 р. на вулицях Берліна було влаштовано вогнище з книжок єврейських письменників. Спаленню підлягали також твори письменників, що суперечили нацистській ідеології, хоча їхні автори не були євреями. На очах у збудженого натовпу були кинуті у вогонь твори Гейне, Манна, Ремарка та ін­ші видатні твори літератури. Такого Європа не бачила від часів середньовіччя. З огляду на те, що відбувалося потім, слова ве­ликого німецького поета Генріха Гейне, єврея за походженням, чиї твори також палали в цьому вогни­щі, сприймаються як пророцтво: «Той, хто починає зі спалення книг, може закінчити спаленням людей».

У вересні 1935 р. в Нюрнберзі проходить VІІ з’їзд НСДАП. Учасниками з’їзду приймаються так звані Нюрнберзькі закони, згідно з якими євреям забороняється брати участь у будь-яких громадських заходах. «Закон про охорону арійської крові й німецької честі» встановлював заборону на шлюби між євреями й німцями, будь-які контакти між цими етнічними групами визнавалися злочинними. У громадських місцях відводилися спеціальні місця для євреїв. Пізніше нормативними актами закріплюються й інші обмеження: євреї зобов’язані мати спеціальні посвідчення, їм заборонено давати своїм дітям «німецькі» імена, а єврейським дітям заборонено тримати вдома цуценя або кошеня, кожному єврею приписується додавати до власного імені ще одне: чоловікам – Ізраїль, а жінкам - Сара, паспорти євреїв маркують літерою «J» тощо. Ці правові акти мали на меті створити психологічну прірву між німцями та євреями. Німців привчали думати про євреїв як про ворогів, що негідні жити поруч з арійцями або знаходитися в їхньому то­варистві.

Освенцим, 2014

https://commons.wikimedia.org/wiki/ File:Auschwitz_II_(Birkenau),_april_2014,_photo_1.jpg

У ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. по всій Німеччині прокотилася хвиля погромів. Приводом до цих подій став замах на радника німецького посольства у Франції, здійснений студентом-євреєм. Погроми були завчасно сплановані й добре організовані. За одну ніч було спалено більше 100 си­нагог Німеччини, розгромлено більш як 7,5 тис. підприємств, що належали євреям, зруйновано і погра­бовано єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврея було вбито, декілька тисяч поранено, близько 30 тис. відправлено до концтаборів. Ці події ввійшли в історію під назвою «Кришталева ніч». Вершиною цинізму було зви­нувачення саме євреїв у тому, що сталося. На єврей­ську громаду Німеччини було накладено контрибуцію в 1 млрд. ма­рок, вони мали також відшкодувати спричинені погромниками збитки підприємствам та житловим приміщенням. Єврейських дітей виганяли зі шкіл, а студентів – з вузів. Для євреїв запроваджено комендантську годину, їм заборонили займатися будь-якою господарською діяльністю. На євреїв чинився постійний тиск з боку гестапо з метою примусити їх емігрувати, залишивши усе своє майно. У 1933 - 1936 рр. близько чверті євреїв Німеччини покинули країну, переважна більшість інших готова була виїхати та саме в цей час усі держави, крім Домініканської республіки, яка готова була прийняти 100 тис. євреїв, закрили для них свої кордони.[4] Тож їм залишалося лише сподівалися, що рано чи пізно все зміниться на краще. Пізніше ті, що пережили Голокост, дали таку оцінку цим сподіванням: «Песимісти вирушили у вигнання, а оптимісти – у газові камери».

«Остаточне вирішення єврейського питання» мало відбутися під час війни, що її розпочав Гітлер у вересні 1939 р. Для ведення винищувальної війни проти євреїв нацистами було застосовано два засоби: масові розстріли й масове умертвіння газом. Розстріли здійснювалися айнзатцгрупами, що існували при кожній армії, а для масового винищення газом створювалися табори смерті, які розташовувалися на території Польщі. Майно ж єврейського населення мало бути вилучено на користь нових господарів світу.

Голокост у на Полтавщині...

Карта Голокосту в Україні

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:WW2-Holocaust-Ukraine_big_legend.PN
G

Типовим прикладом реалізації людиноненависницької нацистської політики стала діяльність окупаційних органів на Полтавщині, куди частини вермахту ввійшли вже у вересні 1941 р.

Згідно перепису населення у 1939 р. в Полтаві мешкало 12 860 осіб, у Кременчуці - 19 880, у Лубнах - 2 883, у Золотоноші - 2 087, у Пирятині - 1 747, у Хоролі - 701, у Миргороді - 686, у Лохвиці - 614, у Гадячі - 623, у Градижську - 145, в Яготині - 365, у Кобеляках - 360, у Ромодані - 155, у Семеновці - 143, у Зенькові - 142, у Лисняках - 111, у Сталінці (тепер - Заводське) - 89. Ще 365 євреїв були жителями 7 невеликих населених пунктів. Загалом, до війни у Полтавській області проживало 46 928 євреїв [2, с. 443] Це були звичайні люди, які працювали у сфері обслуговування: перукарі, годинникарі, фотографи, взуттьовики, торгові працівники та ін. Багато з цих людей були переконані, що німці під час окупації не будуть їх чіпати. Так, Зельман Львович Компан, який проживав на Монастирській вулиці в м. Полтаві говорив, що німці – цивілізована нація. Окупанти розстріляли його в кінці листопада 1941 року в період масових розстрілів єврейської громади міста. Про цей факт розповідала Ірина Георгіївна Ярова, сусідка.

Наслідки господарювання «висококультурної німецької нації» упродовж 1941-1943 рр. на Полтавщині виявилися дуже невтішними. Із понад 220 тис. чоловік, які були знищені у період гітлерівської окупації Полтавщини, частка єврейського населення складала більше 22 тисяч, тобто близько 47% всіх євреїв Полтавщини, які проживали на її теренах станом на 1 липня 1941 р.

Зведені дані геноциду єврейського народу на Полтавщині
(дані опрацьованих архівних документів станом на 1.01.94 р.)[5]

Населені пункти

Кількість
жертв

Місця розстрілів і знищення

Полтава
Кременчук
Пирятин
Крюково
Миргород
Лубни
Золотоноша
Гадяч
Хорол
Лохвиця
Кобеляки
Інші населені пункти
Усього

8000
8000
1900
131
400
1000
300
252
460
287
110
1500
22340

На околиці міста, "Червоні казарми"
9 спеціальних таборів
Село Тарасівка
Кандибінське провалля
За містом у протитанкових ровах
За містом на межі з Пирятинським районом
"Буряк - пункт"
Гончарний Яр
Лубенський Яр
Північно-східна околиця міста
Урочище "Пісок"

Перші вбивства євреїв здійснювали німецькі солдати, щойно захопивши якийсь населений пункт. Наприклад, у Миргороді в перший же день окупації, 14 вересня 1941р., німецькі солдати розстріляли 12 євреїв. У Золотоноші на третій день панування, 22 вересня 1941 р., німецькі солдати вбили близько 300 євреїв-біженців. Тоді ж відбулися й перші вбивства євреїв у Полтаві. Наступні розстріли євреїв області здійснювали зондеркоманди 4а та 4b. Це були масові страти євреїв Полтавщини, які відбулися протягом жовтня-листопада 1941 р. Так, в Хоролі знищення євреїв було здійснено в жовтні 1941 р., в Крюковому - 7 листопада, у Золотоноші - 22 листопада, а в Полтаві - 23 листопада 1941 р.

Зазвичай євреям наказували в призначений день зібратися на Базарній площі буцімто для подальшого їх вивезення в інші населені пункти. Однак, насправді вантажівками їх доправляли до місць масових страт. Щоправда, інколи сценарій змінювався. За спогадами жителя м. Кременчук В. Якимця, німецькі автоматники і поліція восени 1941 р. на місцевому базарі всіх, хто там перебував, змушували вимовляти слово «кукурудза». У тих, хто вимовляв це слово неправильно, перевіряли документи, саджали у вантажівки, вивозили за місто й розстрілювали. [1]

Голокост у м. Миргород...

U.S. Holocaust Museum (RG-31.015M*9)*

Масове знищення єврейського населення Миргорода здійснювалося за усталеним сценарієм. Після страти майно розстріляних євреїв конфісковувалося на потреби німецької окупаційної влади. Наприклад, розпорядженням Хорольського гебіткомісара шефу району в Покровській Багачці від 29 вересня 1942 р. повідомлялося про необхідність устаткування меблями кабінети та житлові приміщення місцевого комісаріату. Документ містив список потрібних меблів, інвентаря, посуду. «Усі ці речі, - йшлося далі, - слід, якщо можливо, вилучити з майна жидів. Коли цього майна не вистачить, слід провести конфіскації майна у цивільного населення».[1]

Розстріл євреїв Миргорода здійнювали солдати 3-го батальйону 190-го піхотного полку 62-ї піхотної дивізії разом з українською поліцією. Один з учасників масової страти, колишній поліцай, Іван Шапочка під час допиту 15 серпня 1973 р. свідчив: "…Приблизно 20–25 вересня 1941 р. у місті було розклеєно наказ комендатури російською мовою про те, що усі особи єврейської національності повинні носити на одязі пов'язку із зображенням шестикутної зірки. У наказі зазначалося, що за його невиконання на євреїв чекає смерть… Приблизно на початку жовтня 1941 р. знайомий мені еврей – цирюльник... розповів, що всіх євреїв, і його зокрема, звільняють з роботи. Добре пам'ятаю, що десь 20–25 жовтня 1941 р., я тоді вже служив поліції, на вулицях міста з'явився наказ комендатури про необхідність усім єврейським сім'ям зв'явитися на базарну площу з усіма їхніми цінностями та продуктами харчування на 2–3 дні. ...Пам'ятаю, що євреям наказували зібратися на базарній площі приблизно 27–28 жовтня о 7–8 годині ранку. Оскільки на базарну площу з'явилися далеко не всі євреї, поліція отримала наказ перевірити єврейські помешкання й доправити на площу тих, хто там знаходився." [2, с. 447] Інший учасник подій, колишній поліцай, Андрій Дерев'янко допиті 3 листопада 1978 р. засвідчив, що 28 жовтня 1941 р. українській полії оголосили, що вони разом з німецькими солдатами мають взяти участь у конвоюванні й розстрілі зібраних на базарній площі, єврейських сімей біля протитанкового рову на північній околиці Миргорода. Для цього начальник поліції Дмитренко наказав усім отримати по три обойми бойових патронів (загалом 15 штук) до гвинтівок. Поліцаї та гітлерівці щільно оточили шлях, яким приречених гнали на розстріл. [2, с. 448] Тих, хто відстав від колони, гітлерівські солдати та поліцаї били прикладами, кийками й нагайками. За містом у протитанкових ровах людей було розстріляно.

Виявлені під час ексгумації на місці масового поховання речі

Про останні хвилини життя приречених розповів у своїх свідченнях Іван Шапочка. "Коли колона пройшла повз кладовище, її рух було зупинено перед поворотом, за яким починався протитанковий рів. Євреї, передчувчуваючи свою смерть, топтали вузлики з їжею, рвали гроші… Жандарми та деякі поліцаї почали відбирати у приречених золоті речі й цінності, складаючи їх у спеціальний брезентовий мішок. Після цього приреченим наказали повернутися кругом і зробити кілька кроків уперед. Після виконання команди на приречених неможливо було дивитися - люди втрачали свідомість, рвали на собі волосся й одяг, несамовито кричали... деякі стояли на колінях, билися головою об землю... У цьому гвалті прозвучали кілька команд німецькою мовою і відразу ж я почув наказ російською, який віддав Дмитренко: "Вогонь!" Я й усі поліцаї з конвою відкрили вогонь залпами по приречених… Загалом на кожного німця або поліцая припадало приблизно по 2–3 особи в шерензі приречених." [2, с. 448]

Того дня були ростріляні понад 200 осіб єврейського походження. Серед жертв були цілі родини Волкових, Бруксманів, Прусів, Худомлінських і багато інших.

Масові страти євреїв, комуністів і тих мешканців міста, кого нацисти підозрювали у зв'язках з партизанами, продовжувалися протягом усього листопада 1941 р. й увесь 1942 рік.

Звичайно, що під час масових страт нацистам не вдалося знищити всіх євреїв окупованої області. Тож час від часу гітлерівці та їх поплічники влаштовували облави з метою виявити євреїв, яким вдалося врятуватися. З цією ж метою вони інколи йшли на послаблення режиму. Цікавою в цьому плані є Пам’ятка «Про негайні завдання в роботі голів районів і міст (голів волостей і старост сіл)», датована 1943 р., яка призначалася для населення Миргородської районної управи. У п. 7 цієї пам’ятки керівництво управи зобов'язують зробити список населення міста за національністю. «Єврейськими списками» повинні були займатися відповідні «жидівські ради». У п. 24, який мав назву «Як поводитися з жидами», наголошувалося на необхідності створення «жидівських рад» для управління євреями. «Жидівська рада» була відповідальна перед німецькою військовою владою за виконання особами іудейського віросповідання всіх наказів та доручень. Усі євреї, які досягли 14-річного віку, мали носити білу пов’язку із зображенням блакитної зірки Давида. Їм заборонялося після 18.00 виходити на вулицю. На всіх підприємствах і крамницях, власниками яких були євреї, мали бути розміщені вивіски німецькіою та українською мовами: «Жидівське підприємство». [1]

Утім, не слід думати, що введення таких заходів було запорукою порятунку від смерті для євреїв, які пережили масові страти. Насправді, це була лише відстрочка. Рано чи пізно, згідно нацистської ідеології й прийнятих вищим нацистським керівництвом розпоряджень, усі без винятку євреї підлягали знищенню. Лише швидкий наступ Радянської армії завадив планам гітлерівців. За роки окупації гітлерівцями було розстріляно понад 400 миргородських євреїв.

Перша сторінка заключного звіту Цернтрального Бюро земельних управлінь юстиції з розкриття злочинів націонал-соціалістів у м. Людвігсбург (Німеччина), у якій містяться результати розслідування вбивства євреїв у м. Миргород**

Після війни в СРСР і по всьому світу відбулася серія судових процесів проти нацистських злочинців. Найбільш відомим серед них був Нюрнберзький Міжнародний трибунал. Перед початком роботи Міжнародного трибуналу потрібно було виробити нормативні документи, які б визначили його юрисдикцію. Тож 8 серпня 1945 р. сторони-учасниці (представники Великої Британії, США, СРСР та Франції) прийняли Статут Міжнародного військового трибуналу, відповідно до положень якого відбувалося правосуддя. Пізніше до цієї угоди приєдналися 19 країн і Трибунал став із повним правом називатися Судом народів. Від кожної з чотирьох країн – СРСР, США, Великобританії й Франції у складі Міжнародного трибуналу були призначені по одному представнику, одному його заміснику та головному обвинувачу. Обвинувачем від СРСР був Р. А. Руденко (до цього був генеральним прокурором Української РСР), від США – Р. Х. Джексон, від Великобританії – Х. Шоукросс, від Франції – Ф. де Ментон. На лаві підсудних опинилася майже вся правляча верхівка гітлерівської Німеччини. Під час слухань було опитано 116 свідків, розглянуто тисячі документів (в основному німецьких), які доводили жахливі злочини гітлерівського режиму.

Наприкінці жовтня 1946 р. трибунал оголосив вирок, у якому було проаналізовано принципи міжнародного права, аргументи сторін і відтворено повну картину злочинної діяльності гітлерівського режиму протягом більш як 12-ти років його існування. Дванадцятьом підсудним винесено смертний вирок. Інші, що брали участь у виконанні злочинних наказів, отримали великі терміни ув’язнення. Нюрнберзький процес мав велике значення для утвердження принципів і норм сучасного міжнародного права.

Уперше до кримінальної відповідальності було притягнуто керівництво країни, винувате у плануванні, готуванні й розв’язанні агресивної війни. Саме на Нюрнберзькому процесі вперше було визнано агресію найбільш тяжким злочином проти людства. Було встановлено, що становище керівника держави, відомства чи армії, а також виконання злочинного розпорядження уряду чи злочинного наказу не звільняють від кримінальної відповідальності. Рішення Нюрнберзького трибуналу створили важливий міжнародний правовий прецедент (рішення суду стосовно конкретної справи, яке служить зразком для вирішення аналогічних справ), згідно якого було засуджено не тільки злочинців (як керівників, так і виконавців), але й усю політичну систему – нацизм, його ідеологію, а також такі організації як СС, СД, гестапо. Окрім цього, у Нюрнберзі прийнято ще одну важливу норму міжнародного права – не існує терміну давності за злочини нацизму.

Після Нюрнберзького процесу у багатьох країнах відбулися аналогічні процеси, які розглядали справи нацистських злочинців нижчого рангу. Загалом, військові трибунали після Другої світової війни засудили понад 30 тисяч нацистів. Один з таких процесів проходив у німецькому м. Людвігсбург у 1946 р. Серед інших злочинів нацизму, які розглянув суд, були й події, що відбулися в Миргороді восени 1941 р.

У вересні 1983 р. на Полтавщині відбувся суд над колишніми поліцаями, учасниками масових страт євреїв і партизанів, Антоном Ксьонзом, Дмитром Савченком і Миколою Химочкою. Усі троє зуміли уникнути покарання у повоєнні роки, оскільки втекли з міста разом з гітлерівцями, потім була служба в дивізії СС "Галичина", протиповітряній обороні Берліна. Після капітуляції Німеччини усі троє роздобули фальшиві докумети й повернулися в СРСР, але час від часу змінювали місце проживання. Утім, це не врятувало їх від покарання - навіть через багато років їх упізнали й вони постали перед судом. Суд залухав понад 70 свідків, розглянув сотні документів, які неспростовно доводили участь звинувачених у масових стратах і виніс рішення присудити усіх трьох до смерті з конфіскацією майна.

Це був не перший судовий процес над пособниками нацистів. У 1973 році аналогічний судовий процес над колишніми поліцаями Іваном Шапочкою, Андрієм Дерев'янко та іншими дозволив відновити картину першого масового розстрілу євреїв міста й установити точне місце масових розстрілів миргородських євреїв та інших громадян. Були проведені ексгумація тіл загиблих і спеціальна експертиза з метою виявлення причини смерті. Усі судово-слідчі дії беззаперечно доводили факт масового знищення людей, які здійснили нацисти та їх пособники в 1941-1942 роках. Після суду останки загиблих перепоховали з почестями неподалік місця страти. Над місцем перепоховання встановлено гранітну стелу (0,7 х 71 м) з написом: "На цьому місці в 1941 -- 1943 рр. німецько-фашистські завойовники захопили й розстріляли понад 400 дітей, жінок, чоловіків - мирних жителів Миргорода". Те, що напис не містив згадки про євреїв, пояснюється просто: у Радянському Союзі факт Голокосту старанно замовчувався. Тому в Миргороді, як і в Бабиному Яру в Києві та інших місцях масових страт євреїв колишнього СРСР писали про мирних радянських громадян, не зазначаючи їх національності. Лише на початку ХХІ ст. було відновлено історичну справедливість.


Жертви Голокосту в Миргороді...

Ім'я Місце проживання Рік народження
Агранович Б.
Агранович Голда 1874
Агранович М.
Агранович Соня 1897
Алла 1938
Андреев П.А.
Арон 1890
Арон Исак 1886
Бажан К.Н.
Балицкий В.И.
Баришполец Д.
Бекер X.
Беккер Хая Павловна Ул. Октябрьская, 3
Беленькая
Беленькая-ребенок
Белинький Ул. Октябрьская
Белич (Белыч) Антон Прокопович
Белич А.И.
Бесклунный З.
Богомолов Ул. Красноармейская
Богомолова –ребенок
Богомолова –ребенок
Богомолова Ул. Красноармейская
Богомольная Бася 1909
Богомольная Дина 1925
Богомольная Дора 1925
Богомольный Давид 1941
Богомольный Зяма 1931
Богомольный Яков 1899
Бойко Х.П.
Браславский Ул. Гоголя, 114
Браславский Ул. Гоголя, 114
Браславский Ул. Гоголя, 114
Брисклеон И.Е.
Брисклеон К.И.
Брисклеон М.Я.
Бродская А.
Бродская Сара Ул. Кашинская
Бродский В.
Бродский Л.
Бутяга Л.И.
Бухувер Ул. Котовского
Бухувер Ул. Котовского
Вешунека И.Д.
Видергауз Семен (Н. ?) Иссакович Ул. Пионерская
Винокуров М.
Винокурова Ул. Гоголя, 74
Вишневская Ул. Гоголя, 110
Вишневский Ул. Гоголя, 110
Владик
Вовк П.С.
Вовк Ульяна Семеновна Ул. Котляревкого
Волков Э.
Волкова Г.
Волович Исак Арон 1886
Волович Муся 1880
Волович Хая 1891
Воскобойник И.А.
Всякий Иван Иванович Ул. Кашинска
Вытушка Иван Данилович Ул. Комсомольская
Гаврик А.А.
Гавриш П.К.
Гавриш Потап Ул. Вокзальная
Галенко П.П.
Гальперина - ребенок
Гальперина
Гаркавченко Василий Михайлович Чумацкая,14 1902
Герш Абрам 1880
Голубовская Оля
Горбоненко Н.
Гресман (Пресман?) Ул. Октябрьская
Грумберг –ребенок
Грумберг –ребенок
Грумберг –ребенок
Грумберг
Грумберг
Грумберг
Гуревич Ф. (Л.?) Я.
Гурин Моше (Gurin Mosha)
Даль Яков Яковлевич Ул. 8-го Марта
Данюшевска Ул. Полтавская,
Длин Израиль Ул. Гоголя
Длин Любовь Ул. Гоголя
Длин-ребенок Ефим
Длин-ребенок Леонид
Длин-ребенок
Доль А.Я.
Долюшевская
Долюшевская -ребенок
Донин Я.
Дуленов А. В. Ул. Харьковская, 40
Дун Р.З.
Дун Ю.
Дюков Вас. Алексеевич Ул. Харьковская
Дюкова Александра Митрофановна Ул. Харьковская
Дяченко (Дьяченко) Кузьма Иванович Ул. Гоголя, 62 1882
Емельник (Ельник?) Вера Борисовна
Жабская В.И.
Заливчий Ф.Д.
Заславская Д.Д.
Заславский С.Х. Ул. Комсомольская
Заславский Ул. Комсомольская
Захарченко Н.Ф.
Златопольская Г.Г.
Златопольская
Златопольская
Златопольский
Златопольский
Злобина
Злобинская А.М.
Злобинская Г. Г.
Злобинская Т. (И.?) Г. Ул. Кашинская
Злобинский Ул. Кашинская
Зорин И.С.
Иващенко Г.А.
Израйлевич - ребенок
Израильевич (Израильевич?) Вера
Ильинский Д.
Ильченко В.А.
Ильченко В.Г.
Каневская
Каневский
Канцлер И.
Капелька Константин Карпович Ул. Кашенская, 19
Каплун И.Е.
Карасик З.И.
Катькалов (Котькалов?) Иван Иванович Ул. Гоголя, 141
Кац Ул. Красноармейская
Кац Ул. Красноармейская
Кац Ул. Красноармейская
Кваша А.С.
Кивенсон Бася Ул. Пионерская
Кивенсон Григорий Ул. Пионерская
Кивенсон Люба Ул. Пионерская 1938
Кивенсон М.
Кивенсон Ц
Кивенсон-ребенок
Кийченко И.А.
Кириенко А. Н.
Кириенко Дмитрий Ул. Личанская
Кирличенко Анат.
Кирпенко Опанас Николаевич
Кисличенко А.Н.
Киянко Иван Андреевич Кривой пер., 4
Клейнер Б.
Клейнер-ребенок
Коваленко Д.П.
Коваленко Пантел. Яков.
Ковтун А.А.
Ковша М.
Коган С.
Коган Э.
Коган Ул. Красноармейская
Коган Ул. Красноармейская
Кононенко Н.И.
Корсунский Федор Почапцы
Котенко Василь Романович Ул. Октябрьская 1894
Кошенко В.П.
Красюк Н.И.
КрасюкА.С.
Криворученко М.Н.
Крижевская
Крижевский
Куйда?
Куйовда Д.М.
Куйфер - ребенок
Куйфер А.И
Куличенко И.Г.
Кунис Мария Ф. 1876
Кунис
Левин
Левина Б.
Лейберт Л.
Лейберт Рита 1932
Лейберт Соня 1910
Лещинская Ул. Гоголя, 120
Лещинский С. Ул. Гоголя, 120
Лещинский-ребенок
Лещинский-ребенок
Линская Рива
Линский Давид 1870
Литвин Иван Иванович Ул. Пионерская
Лось Василий Алексеевич Ул. Котовского
Луговская Э. М. Ул. Красноармейская
Луговская Ул. Красноармейская
Луговской Ул. Красноармейская
Лукьянец (Лук'янец) Евдокия Я. Почапский пер., 11
Луховицкая Базарна, 5
Луховицкая
Луховицкая М.
Луховицкая Р.
Луховицкая Э.
Луховицкая-ребенок
Луховицкий Цаля Базарна, 5
Луховицкий-ребенок
Лысенко Я.С
Льова
Мажиров Ул. Гоголя
Мажирова Ул. Гоголя
МакаренкоГригорий Костов. Ул. Вовчанская, 18
Макарович Мендель 1923
Макарович Мендель 1932
Макарович Михаил 1926
Макарович Хая 1885
Мамчич
Мануйленко А.Я.
Манцурова (Монсурова) Э.
Мареныч (Маренич) Иван Ул. Гоголя, 8
Мареныч Ул. Гоголя, 8
Маркович Г.С.
Маркович М.
Маркович М.
Маркович Х.М.
Марченко
Микитенко Ф.С.
Минц Г.
Минц Р.И.
Миславская Берта 1885
Миславский Абрам Герш 1880
Михайлец П.А.
Молочко-Волошко З.Ф.
Монсурова С.
Монсурова-ребенок
Моргалина
Моргалина
Моргун Дмитрий Ул. Луговая
Мордхилевич Айзик
Мордхилевич Гинда
Мстиславская
Мтиславская Ул. Гоголя
Мтиславский Ул. Гоголя
Неижко Василий Ул. Луговая
Нечитайло А.С.
Обидный Василь Иванович Довгоселовка
Овчинников Е.
Овчинников М.
Орлов М.З.
Островская Л.М.
Островский ребенок
Островский
Пак С.Т.
Пак Т.С.
Пелюхивский Анатолий Николаевич Ул. Кашенская, 3
Персман
Петрик М.К.
Печерская Ул. Гоголя, 118 1889
Печерская Маня Ул. Гоголя, 118
Пилипенко Ф.М.
Плешивцев И.И.
Подлесный А. Ул. Гоголя, 69
Полякова Роза М.
Прижевская
Прижевская -ребенок
Прижевская -ребенок
Прижевский
Прус
Прус
Прус-ребенок
Прус-ребенок
Прусько И.С.
Радченко (Раученко) Петр Иванович
Раевский Григорий Мусиевич Чумацкая, 5 1896
Разносчик(Разнощик?) Ул. Гоголя, 105
Разносчик(Разнощик?) Ул. Гоголя, 105
Разнощик Феня Ул. Гоголя, 105
Разнощик Ул. Гоголя, 105
Резенфельд М.
Резниченко П.С.
Ренхин
Ренхин
Ривкинд Д. Ул. Кирова, 11
Ривкинд Р. Ул. Кирова, 11
Ривкинд С. Ул. Кирова, 11
Ривкинд Э.
Ричко П.И.
Рогозовский Г.А.
Рублевский М.
Рублинскй Мендель 1872
Руденко
Руденко П.А.
Савинская С.
Савинский М.
Савинский Ф.
Сакало Николай Ул. Ткацкая, 8
Сальник Э.
Сарра
Сафонов В.А.
Свиренко И.Ф.
Сегенадзе (Сенегадзе?) Семен Васильевич Ул. Чапаева
Семеновска (Симановская?) Ул. Гоголя, 74
Семеновска (Симановская?) Ул. Гоголя, 74
Семеновский (Симановский?) Ул. Гоголя, 74
Семеренко-ребенок
Сиваш Любовь Самойловна Ул. Гоголя, 51
Скасенко
Слободина -ребенок
Слободина
Слуцкий А.З.
Смаляновская В.
Смолин Александр Федотович Ул. Чапаева
Смородинская Геся 1895
Смородинская Есфирь 1890
Смородинская С.
Смородинский Гр. Як. Кривой пер., 14
Снигор И.А.
Стрельчевский Игорь
Талуман Г.П.
Тейтлер Аврам 1925
Тейтлер Владимир 1924
Тейтлер Семен 1865
Тейтлер Фаина 1880
Тендлер (Тентляр?)
Тендлер (Тентляр?)
Тендлер-ребенок
Тендлер-ребенок
Тендлер-ребенок
Тендлер-ребенок
Терещенко Михаил Иванович
Тимошенко (Тимоненко?) Василий Иванович Ул. Харьковская
Тригубенко К.С.
Трус Ул. Гоголя, 101
Трус Ул. Гоголя, 101
Тцейлин 1924
Улицкая Киверсон Вера Штера 1899
Улицкая Сима 1880
Улицкий Мендель 1874
Усманцев М.М.
Фесенко Ф.
Финкелштейн Шая 1880
Фрог Ул. Гоголя, 114
Фрог Ул. Гоголя, 114
Фрог Ул. Гоголя, 114
Фрог-ребенок
Хорович Гурвуч Хаим 1883
Хорович Люба 1888
Христенко Д.А.
Худоминская Р. Ул. Харьковская
Худоминский Ул. Харьковская
Цейткин М.
Ципина (Цилина?) Дора Тупой пер.
Швачич А.П.
Шильт
Шильт-ребенок
Шильт-ребенок
Шильт-ребенок
Штера Вера 1899
Шульженко Мария Павловна
Шульженко Петр Алексеевич
Шульженко Трофим Макарович
Этингон Л.
Этингон Э.Н.
Юрковсая Е.
Юрковская
Юрковская С.П.
Юрковский Г.
Юрковский Я.М.
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юрковский-ребенок
Юровский
Яак Семен Трофимович Ул. Чумацка,16 1898
Яблонская
Ященко Г.К.

Українські письменники про Голокост...

Українці та євреї — близькі, нерозлучні і навіть схожі народи. Трагедія єврейського народу в часи Другої світової війни знайшла свій відгук і в творчості видатних українських поетів і письменників.

Володимир СОСЮРА

«Бабин Яр»

Сюди водили їх і ставили підряд,
і чужоземна гавкала команда…
Розстрілювали їх «во славу фатерлянда»,
і падали вони, сестра і друг, і брат,
і падали вони: коханий і дружина,
і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний,
без крику, мовчки всі… Свята їх смерть невинна,
як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий,
І трамбували їх у тім яру кати…
Топтали їх тіла… Ридали хмари: «Доки?..»
Схиляли злякані голівоньки цвіти,
І сльози капали з леліток їх криваві,
На землю стерзану, де йшли в останній раз,
Безсмертні смертники… І шепотіли трави:
«Вони пішли на смерть, бо так любили нас,
упали, як один, вони у тьму могили,
за те, що небо це і землю цю любили,
що вірними тобі, Україно, були!..»
[…]

сталось так, брати, як марили ми з вами,
Він знову вільний, наш золотоверхий рай,
Наш Київ дорогий!.. Я зрошую сльозами
холодні ті стежки, де вів нас ворог злий,
Брати мої святі і сестри кароокі!..
За вас ми вже мстимось і смерті смерть несем…
[…]
Ми знайдемо усіх, хто кров точив дитячу,
Хто бабиних ярів лишив страшні ряди,
Де й досі ще вітри над нами в тузі плачуть,
І плач той у віках не змовкне назавжди.
Сюди водили їх… В сльозах моє обличчя…
А Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть,
І попіл страдників у серці стука й кличе
Нас, іменем життя, попрати смертю смерть!

Павло ТИЧИНА

Єврейському народові

Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха :
в цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха, – 
я хочу силу, силу оспівать – 
безсмертну, вічну силу твого духа!

[...]

Вона поборе! Правда вже встає!
І там, де греки, серби і хорвати,
виковується гнів. Вже виграє
сурма для помсти. Доки ж, доки ждати?
Чи мо хай душогуб усіх уб’є? – 
Повстанцям час до битви вирушати.

Й повстанці йдуть, в стратегії своїй
то появляються, то в ліс зникають…
Кипи, наш гнів, грозою пломеній
за дике гетто у Європі! Знають
хай німчики, що є відплата : – Стій!
По всьому світу грози наростають…

І ми – під переблиски блискавиць,
під грім тих гроз народів – тяжкість грузу
з євреїв скинемо. Доволі ниць
лежати їм! Доволі мук і глузу
дурного Гітлера! Залізна міць
підниметься з Радянського Союзу!

Ми чуєм із Європи плач: Рахіль
за дітьми за своїми тужить, — мати
вбивається… Ах, сльози ці і біль
в віках обвинуваченням звучати
проти німоти будуть! Їй як сіль
в очах єврей. Ну, що на це сказати?

Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха :
В цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха, — 
я хочу силу, силу оспівать, – 
безсмертну, вічну силу твого духа.
1943

Микола БАЖАН

Яр

Руді провалля, глинища зелені,
Завалений зотлілим сміттям рів.
Жахаючись, вривається в легені
Зловіщий вітер ржавих пустирів.

Не бліднути, не скніти не здригатись -
- Стоять, як суд! Як войовник стоять!
Замало клятв, щоб ними присягатись,
Щоб проклинати – не стає проклять

Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтляві віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша! Незгасимий крик,
Ста тисяч серць, предсмертний крик одчайний.

Сріблястий попіл спалених кісток.
Людського лоба тріснутий шматок.
Розпались яру здвигнуті укоси.
Позвуть із ями золотисті коси –
В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось.
Блищать на мокрій твані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває, кинутий на бік,
Закровлений дитячий черевик.

Зарито в землю, втоптано у глину
Жахливий слід стотисячного тліну;

Слизький і жирний замісився глей
Розкришеними рештками людей.

Це тут ревіли вогнища багрові,
Це тут шкварчали нафти ручаї,
І в трупах жадно рилися палії,
Шукаючи скарбів на мертвякові.

Тяжкий, гнітучий і нестерпний дим
Підносився над моторошним яром.
Він дихав смертю, він душив кошмаром,
Вповзав в доми страховищем глухим.

Багрово – чорні полохи блукали
По занімілій від жаху землі,
Кривавили злим відблиском квартали,
Бруднили житель київських шпилі.

І бачив люд з своїх скорботних сховищ,
Як за вінцем кирилівських будов,
За тополями дальніми кладовищ
Горіла страшно їхня плоть і кров.

Могильний вітер з тих ярів повіяв –
Чад смертних вогнищ , тіл димучих згар

Дивився Київ гнівнолиций Київ,
Як в полум’ї метався Бабин Яр.
За пломінь цей не може буть покути,
За погар цей нема ще міри мсти.
Будь проклят той, хто звабиться забути!
Будь проклят той, хто скаже нам – « прости» !

1943


Бібліографія
  1. Голокост на Полтавщині у 1941-1943 рр. (до 75-річниці масових розстрілів єврейського населення у Полтаві) / Полтавська обласна державна адміністрація. Офіційний веб-портал // http://www.adm-pl.gov.ua/story/golokost-na-poltavshchini-u-1941-1943-rr

  2. Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. – Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. – 564 с., ил., карты. – рус. яз

  3. Поза межами розуміння. Боголслови та філософи про Голокост. / За ред. Джона К. Рота і Майкла Беренбаума - Київ: Дух і Літера.ю 2001. - 435 с. .
  4. Susua Virtual Museum (Dominican Republic) // http://www.sosuamuseum.org/private-museum-2/
  5. Холокост на Полтавщине (1941-1943 годы) / Очерки истории евреев Полтавщины // Електронний ресурс. Режим доступу : http://histpol.narod.ru/history/evr_gromada/evr_grom-03.htm

  6. *назва файлу: 31.15.09M(2001.96) – Records of the Ukrainian Exrtaordinary State Commission, 1943-1944. Меморіальний Архів музею Голокосту США, Вашингтон, округ Колумбія. Інформація про отримання: Purchased from the Derz︠h︡ avnyĭ arkhiv Poltavsʹkoï oblasti (Poltava Oblast Archives). Records created by the Ukrainian Extraordinary State Commission to Investigate German-Fascist crimes committed on Soviet territory, reviewed by Soviet security agencies and transferred to the Poltava Oblast Archives at an unknown date. The United States Holocaust Memorial Museum Archives received the collection via the United States Holocaust Memorial Museum Archives International Archives Project in June 2001.

  7. **Bunderarhiv 162/9114