Видатні євреї м. Миргород

Про інтелектуальний потенціал і духовно-моральний рівень будь-якого народу свідчать його видатні представники, які зробили свій внесок у скарбницю світової культури. Віками живучи серед інших народів, євреї ніколи не були пасивними спостерігачами подій, вони відрізнялися активністю та, якщо дозволяли умови, творили в різних галузях культури, спприяючи прогресу не тільки тієї країни, где вони жили, але й розвитку світової культури.

Берлін Лев Абрамович (20.10.1920 - 24.10.1960)...

Інженер-конструктор.

Народився в м. Миргород, Полтавської області. Учасник Другої світової війни (технік-лейтенант, помічник командира роти з технічної частини 839-го окремого автотранспортного батальйону). Член ВКП (б).

У 1948 р. закінчив з відзнакою механічний факультет Київського політехничного інституту за спеціальністю "Інженер-механік".

У 1948-1951 роках працював на Дніпропетровському (тепер – м. Дніпро) автомобільному заводі на посадах інженера, старшого інженера й ведучого конструктора.
У 1951-1954 рр. – старший інженер, а потім – начальник відділу й замісник Головного конструктора
заводу п/я № 283 (ОКБ "Південне"). У 1954-1960 роках – замісник Головного конструктора з конструкцій ракет Дніпропетровського Особливого конструкторського бюро «Південне». Зробив значний внесок у серійне виробництво заводом ракет Р-1, Р-2, Р-5 розробки Головного конструктора ОКБ-1 С. П. Корольова.

Брав безпосередню участь у створенні ракет космічного призначення. Активний учасник організації розробок перших радянських ракет стратегічного призначення на висококиплячих компонентах палива.
Трагічно загинув 24 жовтня 1960 р. під час випробування першої міжконтинентальної ракети Р-16, яке проходило на 41-му майданчику космодрому Байконур.
Нагороди:
"За Перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років",
"За Бойові заслуги" та інш. У 1960 р. Лев Абрамович був удостоєний Ленінської премії (посмертно).

[Лев Абрамович Берлин / Космический мемориал // Електронний ресурс. Режим доступу : http://sm.evg-rumjantsev.ru/24.10.1960/berlin.htm]

Гордін Яків Михайлович (01.05.1853 – 11.06.1909)...

Драматург і публицист, реформатор єврейського театру.

Народився в 1853 р. в Миргороді в заможній хасидській сім'ї. З 17 років почав писати російською мовою та ідиш в газетах Одеси й Петербурга. Перебував під потужним впливом релігійного вчення Л.Толстого та ідей народників. У 1880 р. заснував "духовно-релігійне братство", яке мало на меті реформувати єврейство на толстовських принципах. Шлях до морального вдосконалення вбачав у фізичній праці, насамперед хліборобській. Три роки жив на селі, займаючись землеробством. Через переслідування царського уряду братство розпалося, а Гордін виїхав до Америки. Написав понад 100 п'єс.

Гордін — зачинатель і типовий представник єврейської міщанської драми, ним написано понад 70 п'єс. Здебільшого сюжети його драм запозичені з творів іноземних і російських письменників: Грільпарцера, Лессінга, О. Мірбо, В. Гюго, Гауптмана, Степняка-Кравчинського, Толстого, Горького та інших. Ці сюжети він переробляв, надаючи їм відповідну «єврейську» форму.Тема Гордіна — єврейська сім'я.

Великий успіх в Росії мали його твори "За океаном", "Міра Ефрос" та "Хася сирітка".

Американська критика холодно зустріла його першу п'єсу "Сибір" (правдиву історію про чоловіка, який відбував покарання в Сибіру, але зумів утекти й влаштуватися на волі), однак схвально прийнята публікою. Невдовзі його нова п'єса «Єврейський король Лір» принесла йому справжнє визнання в Америці. Завдяки виставі до єврейського театру, який грав мовою ідиш, хлинув потік російсько-єврейської інтелігенції, що стало визначальним моментом у кар'єрі актора Адлера, так само як і самого Гордіна. Прийнято вважати, що з появою п'єси «Єврейський король Лір» розпочалася «золота епоха» ідишського театру в Нью-Йорку.

П'єси Якова Гордіна стали основою для перших єврейських фільмів, знятих на перших єврейських кіностудіях, створених Мордко Товбіним. [ Мучник А. М. Гордін Яков Михайлович. // Електронний ресурс. Режим доступу : http://history-poltava.org.ua/?p=2168]

Іл'їн Аркадій Ілліч (Матлін Арон Гілелевич) (1892 - 1938)...

Дивизійний комисар (1936). Єврей. Член ВКП(б) з травня 1917 р.

Народився в грудні 1892 р. в м. Миргород Полтавської губернії в сім'ї фельдшера. Закінчив чотирикласне міське училище. Екстерном здав екзамен за п'ятий клас гімназії. До призову в армію займався репетиторством та працював конторщиком в компанії «Зінгер».

Улітку 1915 р. був призваний до війська. Участник Першої світової війни.

Після Лютневої революції 1917 р. обирався до складу ротного, полкового та дивізійного комітетів. Був у складі Червоної гвардії м. Миргород. У жовтні 1917 р. - замісник голови Миргородського ревкому.

З лютого 1919 р. у складі Червоної армії. У роки громадянської війни завідував агітаційно-просвітницьким відділом Миргородського повітового воєнкомату, був інструктором політуправління Харківського воєнного округу, завідуючим відділом агітаційної роботи в прифронтовій полосі, начальником агітаційнного потягу імені Подвойського. До закінчення громадянської війни - на посадах політуправління 13-ї Армії.

Після громадянської війни обіймав керівні посади політуправління у сухопутних військах Червоної армії. У 1921-1923 рр. — воєнком військово-продовольчого постачання військ Криму, начальник політвідділу військ Криму, воєнком мобілізаційного управління й штабу Київського воєнного району, воєнком військ зв'язку Збройних сил України й Криму, воєнком школи ВПС Петроградського воєнного округу [Ильин Аркадий Ильич / Расстрелянное поколение. 1937-й и другие годы // Электронный ресурс. Режим доступа : ​http://1937god.info/taxonomy/term/937]

У 1930-х роках проживав у Москві (Кропоткінський пров., б.11, кв.96). 28.грудня 1937 р. був заарештований за сфальсифікованим звинуваченням як учасник військово-фашистської змови. 2-го квітня.1938 р. ВКВС СРСР виніс вирок: присудити до розстрілу. Того ж дня його розстріляли. Реабилітовано 24 листопада 1956р. [Матлин Арон Гигелевич 1892 / Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника. // Электронный ресурс. Режим доступа : http://baza.vgd.ru/1/20991/]

Калюжний Наум Михайлович (Шейтельман) (08.03.1886 - 17.11.1937)...

Політичний діяч, дипломат УСРР.

Народився в Миргороді (за іншими данними - в містечку Устивиця Великобагачанського району Полтавської обл.) в багатодітній єврейській родині; батько — учитель. Закінчив міську школу в м. Ромни (1902), склав іспит при Полтавській гімназії на звання народного вчителя (1904). Від 1905 р. нелегально діяв на Полтавщині як соціаліст-революціонер; перебував під арештом (1906-1907) та наглядом поліції (1907—1909); з 1907 створював гуртки українських есерів; працював народним учителем.

У роки Першої світової війни служив у російському війську (1916 - серп. 1917).

Належав до Української партії соціалістів-революціонерів, Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів) . Формально не входячи до її керівних органів, грав визначну роль у діяльності її лівого крила, яке в березні 1919 р. оформилось у партію боротьбистів. Мав значний вплив на її молодих лідерів. З кінця грудня 1919 р. – редагував російськомовну газету «Пролетарская правда». Вступив з частиною боротьбистів у компартію (1920), керував агітпоїздом голови Всеукраїнського ЦВК Г. Петровського, редагував газету «Сiльська бiднота». Обирався членом ВУЦВК 2-6-го скликань, кандидат у члени ВУЦВК 7-8-го скликань. Політкомісар Агітаційно-інструкторського потягу ВУЦВК ім. В.Леніна, редактор газети «Робітник і селянин» (серпень 1920 - квітень 1921). Член російсько-української делегації Російсько-українсько-польської комісії з репатріації (Варшава, 1921); з серпня 1921 р. — 1-й секретар Повноважного представництва УСРР у Німеччині; з вересня 1922 — 1-й секретар Повноважного представництва УСРР в Австрії. За дорученням ЦК КП(б)У налагодив видання «совєтофільського» місячника «Нова громада» (Відень, 1923—1924) за редакцією С. Вітика. У 1923 - 1926 рр. керував українською секцією повноважного представництва СРСР у Празі (Чехословаччина). Під час перебування у Празі умовив багатьох українських студентів виїхати до СРСР. У 30-х роках багатьох із них репресували.[Калюжный / Российская еврейская энциклопедия // Электронный ресурс. Режим доступа : http://www.rujen.ru/index.php/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D0%B6%D0%BD%D1%8B%D0%B9]

Очолював Управління в справах літератури та видавництва (Головліт) Наркомату освіти УСРР. Головний редактор журналу «Червоний шлях» (з 1930).

Був членом Державної комісії з розробки правил правопису української мови, учасником правописної конференції 1927 року у Харкові, на якій було затверджено т. зв. «Скрипниківський» правопис. Саме цей харківський правопис і досі використовує у своїх виданнях українська діаспора. [Українське правописне питання. Новітня історія (від кінця 20-х до кінця 80-х років ХХ ст.) / Електронний ресурс. Режим доступу : http://r2u.org.ua/node/56]

Від 1 лютого 1930 до 15 травня 1931 — в апараті Народного комісаріату освіти УСРР (завідував Управлінням літератури, член колегії Народного комісаріату освіти, завідував сектором літературного контролю, в резерві відповідальних працівників Народного комісаріату освіти). Згодом — на видавничій роботі в Наркоматі юстиції УСРР, звідки звільнився через недугу.

23 березня 1937 здав партквиток, подав заяву про вихід з КП(б)У через хворобу. 18 вересня 1937 р. був заарештований у Харкові за звинуваченням у приналежності до Української військової організації. Винним себе не визнав.

Помер у Харківській в’язниці. Слідчу справу щодо нього у зв’язку із його смертю припинено в грудні 1937 р.

Полоцький Олександр Аркадійович (1886 - 1935)...

Український радянський діяч, дипломат. Радник повноважного представництва у Празі (1931—1933). Заступник народного комісара освіти УСРР (1928—1931). Заступник народного комісара легкої промисловості України (1933-1934).

Народився 1886 р. в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині в заможній єврейській сім'ї провізора. Його батько – висококваліфікований хімік, довгий час працював на Веприкських цукроварнях.

У 1897 - 1905 роках навчався в Ахтирській гімназії, а після її успішного закінчення вступив на математичний факультет Харківського університету. У 1907 р. перейшов до Харківського технологічного інституту, з якого був виключений за активну революційну діяльність без права вступу до інших вищих навчальних закладів. У 1910-1913 роках відбував заслання у Вологодській губернії. Член Української партії соціалістів-революціонерів. Учасник Першої світової війни (1916-1917 рр.) У буремні роки Української революції обіймав посаду голови Гадяцькго повітвиконкому. Під час австро-німецької окупації, Гетьманату й Директорії він, як представник керівництва партії боротьбистів, займався організацією партизанських загонів і підпільних груп. У роки денікінської окупації був заарештований.

У 1920-х роках О. А. Полоцький обіймав посади голови правління Укрбанку, заступника керуючого Держбанком, члена Колегії наркомату зовнішньої торгівлі. У 1925-1928 роках працював у банківських установах за кордоном.

Протягом 1928-1931 рр. обіймав посаду заступника народного комісара освіти УСРР, опікувався роботою музеїв, органів охорони пам'яток та інш. За його безпосередньої участі було створено Український комітет охорони пам'яток.

У 1931-1934 роках – на посаді радника за кордоном.

4 грудня 1934 р. був заарештований за сфабрикованою справою так званої «контрреволюційної боротьбистської організації», за якою засудили 17 чоловік. Рішенням виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР під головуванням В. В. Ульріха О. А. Полоцького засудили до 10 років ув'язнення з конфіскацією майна. Відбував покарання в Ухтинсько-Печорському таборі. У грудні 1937 р. його знову заарештували за звинуваченням у націонал-фашизмі й присудили до розстрілу. Вирок було здійснено 10 лютого 1938 р. Місце поховання - Чіб'ю.

Реабілітований 28 березня 1956 р. за відсутністю складу злочину. [Данилюк Ю. З. У сфабрикованій «справі боротьбистів»]

Рогозівський Григорій Аврамович (? - 22.11.1941) ...

Журналіст. Перший радянський журналіст, нагороджений орденом Червоного Прапора. У роки громадянської війни публікувався в Миргородській газеті "Голос труда". Учасник підпілля часів Гетьманату. Серед його публікацій про І. А. Зубковського вирізнимо дві: "45-ти летие общественной деятельности т. Зубковского" (газ. "Голос труда". - 1923. - 25.11. - №269/1010); "Український Баден-Баден" (ж."Всесвіт". - 1928. - №16. - 6 травня). З 1922 р. працював у Полтаві в газеті "Більшовик Полтавщини". У 1930-х роках працював у різних видавництвах Києва. На початку 1941 р., напередодні війни, повернувся до Миргорода, де 22 листопада був розстріляний гітлерівцями разом з 300-ми місцевими євреями . [Рогозовский Григорий Абрамович / История Полтавы / http://histpol.pl.ua/ru/poltava-istoricheskie-ocherki/evrejskaya-obshchina?id=2862]

Рогачевський Йосип Захарович (1891 - 1985)...

Співак, артист опери (ліричний тенор).

Народився в єврейській сім'ї в м. Миргород. Батько - експедитор-залізничник.

У1914-1915 та 1917 роках навчався співу в Парижській консерваторії (клас вокалу Існардона), у1920-1922 роках - в Марсельскій консерваторії (клас вокалу Геттіха).

У 1918-1920 роках - соліст Тифліської (тепер - Тбілісі) опери. У 1922 р. дебютував у Тулузі. З того часу й до 1924 р. співав на оперних сценах Франції. Виступав також у Гранд-Опера (у 1931 р. виконував партії Лоенгріна й Фауста) та інших театрах. У 1933 р. у "Піковій дамі" виконував партію Германа у виставах "Російської опери" в Парижі (театр "Шатле", антреприза М. Кашука, режисер Шаляпін).

Довгий час (1924-1953) був солістом Брюссельського театру "Де ла Монне", а у 1953-1959 роках очолював цей театр. Його гастролі у Франції, Бельгії й Австрії завжди проходили з великим успіхом. У 1936 р. виступав з гастролями в Одесі й Москві. Був одним із найкращих тенорів свого часу. Викладав вокальне мистецтво. Найбільш відомі його партії Орфея ("Орфей та Еврідика"), Фіделіо, Каварадоссі, Надира, Вертера, Кавалера де Гріє ("Манон"), Лоенгріна, Парсіфаля.

Сьогодні його голос можна почути на грамплатівках, які він записав на різних студіях Європи.

[Рогачевский, Иосиф Захарович / Живопись мира // https://www.zhivopismira.ru/slovari/enc_biography/rogachevskiy-iosif-zaharovich.php]

Рогачевський Ісаак Захарович (06.03.1894 – 15.10.1937)...

Металург, знаменитий "Червоний директор" - очільник комбінату «Запоріжсталь» (1934–1937). Молодший брат Йосипа Захаровича Рогачевського.

Син миргородського залізничного експедитора Захарія Рогачевського. З 12 років працював учнем токаря на приватному підприємстві в Миргороді, потім – десятником на будівництві та приказчиком у крамниці. Потім була служба в армії. Закінчив робітничий факультет Xapківcькoгo інституту народного господарства й був направлений на роботу в Макіївку, де невдовзі став замісником керівника підприємства. Член КП(б)У.

У 1931 закінчив Сталінський (тепер - Донецьк) індустріальний інститут. й був призначений директором Сталінського металургійного комбінату. Пізніше працював керівником великого металургійного підприємства в Дніпропетровську.

У 1932—1933 роках стажувався на металургійних підприємствах Німеччини. 1934 року вивчав технологію виробництва листової сталі в США.

З 1934 р. – у Запоріжжі. Під його керівництвом на базі заводу «Запоріжсталь» було сформовано потужний індустріальний комплекс – комбінат «Запоріжсталь», до складу якого входили заводи інструментальної сталі, феросплавний, вогнетривкий, шамотно-дінасовий; здійснювалося будівництво мартенівських і доменних печей, слябінгу. У 1937 р. почав працювати перший у Європі стан-слябінг.

Нагороджений орденом Леніна (1935).

У пік сталінських репресій (1937 р.) були заарештовані партійні керівники заводів, де колись працбвав директором Рогачевський. Йогo звинуватили в "короткозорості й утраті паpтийно-класової пильності" й 14 серпня 1937 р. заарештували. Пізніше звинувачення змінили на "участь у діяльності контрреволюційної організації, веденні шпигунсько-диверсійної діяльності на комбінаті "Запорожсталь"" й засудили до вищої міри покарання. Наступного дня - 15 жовтня 1937 р. у Києві його розстріляли. Його родину також було піддано репресіям: дружину, дитячого лікаря З. Гіршман заарештували, а через півроку розстріляли його молодшого брата - Бориса Рогачевського, помічника прокурора Харківського військового округу.

У 1956 р. обох братів Рогачевських реабілітували за рішенням Верховного Суду СРСР за "відсутністю складу злочину".

[1. Книга Пам'яті репресованих Полтавської області / История Полтаві // http://histpol.pl.ua/ru/component/content/article?id=3867

2. Городской портал Запорожья ZаБор // http://zabor.zp.ua/www/node/45042]

Скульський Григорій Михайлович (09.10.1912 — 12.7.1987)...

Народився в Миргороді в єврейській родині. Батько – лікар, невдовзі після одруження покинув сім'ю. Тож з 12 років хлопчик став годувальником своєї хворої матері. Навчався у фінансовому технікумі, але потяг до літератури змусив його покинути навчання в технікумі й вступити до Київського педінституту, який він закінчив у 1937 р. Після початку німецько-радянської війни у 1941 р. пішов добровольцем на фронт. Був військовим кореспондентом армійської газети. Нагороджений орденами. Наприкінці війни отримав важке поранення. Після війни продовжив військову службу. Служив на флоті. Після закінчення служби оселився з сім'єю в Талліні.

У 1949 р. зазнав переслідувань з боку влади, його затаврували як "безродного космополіта" й заборонили друкуватися. Однак у 1952 р. виходить його перший роман «У далекій гавані», написаний у співавторстві з Леонідом Зайцевим, мав шалений успіх: авторів висунули на здобуття Сталінської премії (щоправда, Г. М. Скульський відмовився від цієї пропозиції), а роман вийшов мільйонним тиражем й по ньому було знято фільм "Капітан корабля". Роман навіть включили в обов’язкову програму навчання військових училищ. Такий же успіх спіткав і роман-продовження, що вийшов під назвою «Білі скелі».

Пізніше вийшли й інші твори -- "Частинка безсмертя", "Світло вчорашнє", "Поруч з Русалкою" та багато інших. Майже всі його книги – про війну й будні моряків. Остання книга письменника «Тривога» вийшла друком восени 1987 р. через 2 місяці після його смерті.

Григорій Скульський – Заслужений письменник Естонії, засновник російської секції Естонської спілки письменників. Його твори було перекладено багатьма мовами світу: естонською, польською, німецькою , китайською, а його п'єси з незмінним успіхом демонструвалися театрами Радянського Союзу, особливу любов глядачів мала п'єса "Спотыкаясь о звезды".

До 70-річчя письменника вийшов друком двухтомник його творів, а його дочка нещодавно випустила книгу творів батька про кохання під назвою "Залізна Тетяна". [Скульский Григорий Михайлович. Краткая биография автора / Книгогид // https://knigogid.ru/authors/75136-skulskiy-grigoriy-mihaylovich]