Друга світова війна

Друга світова війна, яка тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945 р., стала найжорстокішим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. У неї були втягнуті 61 держава, де проживало 80% населення планети. Воєнні дії велися на території 40 країн. Війна коштувала людству 65 – 67 млн. життів.

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з «планом Барбаросса», підписаним у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. План «Барбаросса» передбачав знищення Червоної армії протягом 2-2,5 місяців і вихід на лінію Архангельськ-Астрахань.

Достовірна інформація про плани Гітлера й дату нападу на СРСР через розвідників і дипломатів надходила до Сталіна. Але, замість необхідних заходів з приведення збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало «чутки» про можливий напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору. Тоталітарний характер влади, поставив у залежність від волі однієї людини життя мільйонів людей. Тож початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії й населення країни, що призвело до трагічних наслідків.1941 рік пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Німеччини. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну, частину земель європейської Росії. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту.

У перші дні війни...

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному – на Ленінград, центральному – на Москву, південному – на Київ. Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій «Південь», яку очолював фельдмаршал Рунштедт. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом М. Кирпоносом (загинув під час Київської оборонної операції) та Південний фронт на чолі з генералом армії І. Тюленєвим. Початковий період війни склався вкрай невдало для всього Радянського Союзу та України зокрема. На кінець третього тижня війни німці просунулись углиб України на 300-350 км.

4 липня 1941 р. гітлерівці скинули на Миргород перші бомби. Через місто на схід евакуювалися транспорт, машини, устаткування, майно. Лікувальні корпуси курорту приймали з фронту перших поранених бійців і командирів. 5 липня 1941 року в зв’язку з мобілізацією чоловіків на фронт жінки робітників 3-го державного комбінату «Головмука» закликали всіх жінок району замінити на підприємствах і в колгоспах чоловіків, які пішли до армії. Цей патріотичний почин жінок Миргорода знайшов відгук по всій Полтавщині. Навколо міста споруджувалися протитанкові рови. Було створено партизанський загін, що складався з комуністів, комсомольців і безпартійних патріотів, який мав боротися з окупантами після відступу Червоної армії.

Швидке просування ворога й запеклі бої, що точилися на усіх фронтах поставили на порядок денний питання про поповнення складу Червоної армії. Напередодні війни на території України було зосереджено від третини до половини всіх радянських військових шкіл та училищ, а також базувалася значна частина військових підрозділів Червоної армії. Оперативне поповнення лав діючої армії в перші місяці війни проводилося переважно за рахунок населення України (центральної та східної її частини). У результаті мобілізаційних заходів, а також надходження бійців і командирів з винищувальних батальйонів і загонів народного ополчення, з республіки до армії і флоту в цей період було мобілізовано близько 3 млн. 185 тис. осіб. «Є підстави вважати, – пише відомий дослідник цієї проблеми Владислав Гриневич, — що в частинах і з’єднаннях, які воювали в Україні у 1941 році, мешканці республіки становили не менше 50% їх особового складу». [10]

На різних фронтах Другої світової війни героїчно бились сотні громадян Миргорода. Від Волги до Білорусії з запеклими боями пройшов командир протитанкової гармати С. П. Власенко. 6 танків, 9 автомашин, 2 тягачі, 5 гармат, 355 убитих офіцерів і солдатів мав на своєму особистому рахунку хоробрий артилерист. 1 липня 1944 року комуніст Власенко в селі Лапичах Мінської області провів свій останній бій. Будучи тяжко пораненим, він не залишив свою гармату і знищив ще 2 танки і 80 гітлерівців. Після відбитої восьмої атаки ворога смертельно пораненого Власенка винесли з поля бою. Указом Президії Верховної Ради від 22 серпня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. [4]

Визволяючи рідну Україну, не один подвиг здійснив і старший лейтенант Володимир Заремба, рота якого одною з перших форсувала Дніпро і Прип’ять. Форсуючи річку Одер, героїчними подвигами уславив себе і капітан Олексій Галуган. Обом їм присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Звичайно, що серед тих, кого мобілізували до лав Червоної армії в 1941 р. були й євреї.

Миргородські євреї на війні...

На жаль, на сьогодні важко назвати точну цифру євреїв з Миргорода, які боролися з нацизмом на фронтах війни - переважна більшість документів і матеріалів фондів, що стосуються початкового періоду війни знаходяться в російських архівах (передусім, в ЦАМО РФ). Однак, національний склад РСЧА на 1941–1942 рр. й досі засекречений, хоча таку статистику військові органи вели. Утім, завдяки праці українських дослідників вдалося встановити імена багатьох євреїв-борців з нацизмом.

Список євреїв, які боролися з нацизмом на фронтах Другої світової війни [3]

1. Банвер Вульф Маркевич, 1909 р. Лейтенант. Загинув: тр. 1942 р.
2. Банчик Шмуль Пейсахович, 1900 р. Старшина. Загинув: гр. 1944 р.
3. Баронський Вольф Ісидорович, 1904 р. н.
4. Басін Йосип Борисович, 1904 р. Старшина. Загинув 27.07.1942 р. Похований: с. Леб'яже Воронезької обл.
5. Баскін Михайло Зельманович, 1908 р. Рядовий. Загинув: лсп. 1943 р.
6. Беніамінович Ошер Давидович, 1909 р. Рядовий. Загинув: гр. 1941 р.
7. Бережний Яків Йосипович. Рядовий. Загинув 30.05.1944 р. Похований у Румунії.
8. Біленький Михайло Якович, 1927 р. н.
9. Біленький Шолом Хаїмович. Рядовий. Загинув 5.07.1943 р. Похований у Курській обл.
10. Бовкун Юхим Семенович, 1906 р. Рядовий. Загинув: гр. 1943 р.
11. Бредіс Ілля Йонович, 1926 р.
12. Бродський Арон Олександрович, 1916 р.
13. Вайсбор Овсій Григорович. Сержант. Загинув у 1941 р.
14. Василевський Давид Зіновьєвич, 1905 р.н., м. Миргород Полтавської обл. Червоноармієць, рядовий. Загинув 23.01.1945 р. Похований в Угорщині.
15. Верпер Ісаак Ізраїльович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
16. Вількорицький Шмуль Ісаакович, 1920 р. н. м. Миргород. Службовець. Призваний в 1941 р. Червоноармієць, рядовий. Загинув 25.04.1943 г. Похований в с. Жовте Слов'яносербського району Луганської обл.
17. Вишневський Веніамін Давидович, 1905 р. Лейтенант. Загинув 15.03.1942 р. Похований у Смоленській обл.
18. Вишневський Лев Хаїмович, 1922 р. Майор. Загинув 14.01.1942 р. Похований у Смоленській обл.
19. Віткін Лейба 3., 1921 р. Рядовий. Загинув: ср. 1941 р.
20. Войкін Борис Борисович. Рядовий. Загинув 24.11.1943 р.
21. Войн Юхим Львович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
22. Волков ??? Ісаакович, 1916 р. н. м. Миргород Полтавської обл. Гвардії старший лейтенант, лікар 7 гвардійської МБР 3 гвардійського МК. Загинув 5.03.1945 г. Похований в м. Ауце Добельського району, Латвія.
23. Волков Аврам Моїсеєвич, 1911 р. н. м. Миргород Полтавської обл. Загинув у вересні 1941 р.
24. Генін Самуїл Борисович. Рядовий. Загинув у 1945 р.
25. Гер Хаїм Михайлович, 1901 р. Рядовий. Помер від ран 1.07.1942 р.
26. Гімельфорб Марк Єфимович, 1910 р.
27. Гіндін Лев Пейсахович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
28. Гіндін Лев, 1902 р. Рядовий. Загинув: гр. 1943 р.
29. Гітлін Яків Мойсейович, 1900 р. Рядовий. Загинув: жт. 1941 р.
30. Грабовський Йосип Борисович, 1920 р.
31. Грінберг Лев Мойсейович, 1921 р.
32. Григор Аврам Якович. Рядовий. Загинув 31.10.1944 р.
33. Гуревич Абрам Семенович. Мол. сержант. Загинув.
34. Гуревич Семен Семенович. Лейтенант. Загинув.
35. Гуревич Хаїм Семенович. Лейтенант. Загинув.
    Гутман Давид Семенович Рядовий. Загинув 9.02.1945 р.
36. Дан Пилип Антонович, 1909 р. Рядовий. Загинув: лт. 1944 р.
37. Екслер Віктор Шмулевич, м. Миргород Полтавської обл. Рядовий, Замісник політрука. Загинув 23.01.1942 р. Похований в с. Мостки Ленінградської обл.
38. Епштейн Абрам Хаїмович, 1906 р. Лейтенант. Загинув 14.04.1943 р.
39. Зальберман Микола Данилович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
40. Івер Єфим Матвійович, 1909 р.
41. Івер Дмитро Матвійович, 1917 р.
42. Каганович Самуїл А. Рядовий. Загинув 8.08.1944 р.
43. Каплинський Арон Йосипович, 1911 р. Рядовий. Загинув: тр. 1943 р.
44. Каплун Ісак Юхимович, 1903 р. Партизан. Загинув: сч. 1942 р.
45. Кац Пінхус Абрамович, 1908 р.
46. Кац Семен Аронович, 1924 р.
47. Квітка Юхим Якович, 1912 р. Сержант. Загинув 10.01.1944 р.
48. Ківенсон Лазар Григорович. Політрук. Загинув 23.07.1942 р. Похований: м. Батайськ Ростовської обл.
49. Ківенсон Лев Зельманович, 1898 р. Рядовий. Загинув 9.04.1942 р.
50. Климко (?) Наумович, 1920 р. Рядовий. Загинув 28.11.1943 р. Похований: м. Черкаси.
51. Климович Ісаак Микитович, 1891 р. Рядовий. Загинув: гр. 1943 р.
52. Кнігін Арон Ісаакович, 1902 р.н. м. Миргород Полтавської обл. Червоноармієць, рядовий. Пропав без вісти в серпні 1942 р.
53. Кнігін Давид-Шая Зельманович, 1908 р.
54. Коган Давид Львович, 1920 р. Лейтенант. Загинув 12.09.1941 р.
55. Коган Іван Ілліч. Рядовий. Загинув 9.12.1943 р.
56. Козачек Михайло Самойлович, 1906 р.
57. Козачек Павло Самойлович, 1903 р.
58. Кольвенко Семен Мойсейович, 1908 р. Рядовий. Загинув 7.10.1943 р.
59. Копит Давид Борисович, 1923 р. Рядовий. Помер від ран 8.01.1944 р. Похований: с. Пронське Вітебської обл. Білорусь.
60. Кудлич (Кудлач) Шима Лейзерович, 1905 р. Рядовий. Загинув: сч. 1944 р.
61. Купершлак Мотл Пейсахович, 1911 р.
62. Левін Наум Йосипович, 1910 р. Рядовий. Загинув 17.07.1943 р. Похований в Орловській обл.
63. Лейвіндер Давид Янкелевич, 1908 р.
64. Луховицький Семен Ісакович, 1907 р.
65. Махлін Ошер Хаімович, 1920 р. Лейтенант. Загинув у 1943 р.
66. Муравський Яків Іванович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
67. Мюнстер Бенд Лейбович, 1906 р. Рядовий. Загинув 2.11.1941 р.

    

68. Наконечний Самсон Якович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
69. Одеський МИхайло Ізрайлевич, 1905 р.
70. Омельченко Борис Якович, 1914 р. Призваний у 1943 р. Рядовий. Помер від ран 28.04.1945 р.
71. Орлов Михайло Зельманович, 1922 р. Лейтенант, артилеріст. Загинув: 1941 р.
72. Оробець Семен Якович, 1909 р. Рядовий. Загинув 10.01.1944 р. Похований: с. Юркіне Ленінського р-ну. Крим.
73. Пазинич Яків Якович, 1898 р. Рядовий. Загинув 28.11.1943 р.
74. Печерський Аркадій Іосифович, 1915 р. н. м. Миргород Полтавської обл. Пропав без вісти в грудні 1943 р.
75. Поляков Давид Захарович (Євменович), 1918 р. Лейтенант. Загинув ??.03.1943 р.
76. Поляков Семен Михайлович, 1912 р. Рядовий. Загинув: сч. 1942 р.
77. Поляков Петро Михайлович, 1925 р.
78. Полякова Роза Мусіївна, 1922 р. Партизанка. Загинула: сч. 1942 р.
79. Проскура Яків Дмитрович, 1898 р. Рядовий. Загинув 28.11.1943 р.
80. Проскурня Мина Наумович, 1918 р. Рядовий. Загинув 20.11.1941 р.
81. Ривкінд Йосип Борисович. Сержант. Загинув 29.12.1943 р. Похований у Ленінградській обл.
82. Ройзенберг Либа Моня Гершівна, 1911 р.
83. Розенкович Пейсах Ельович, 1920 р. Рядовий. Загинув: жт. 1943 р.
84. Рубінштейн Мотя Мойсеєвич, 1905 р.
85. Савинський Фроїм Файвелович, 1910 р. Лейтенант. Загинув 4.11.1942 р.
86. Савчук Яків Юхимович, 1910 р. Рядовий. Загинув: чв. 1944 р.
87. Сисюк Юхим Якович, 1907 р. Сержант. Загинув 5.07.1943 р.
88. Смородинський Наум Зіновійович, 1924 р. Лейтенант. Загинув 4.01.1944 р. Похований: с. Тарасівка Дніпропетровської обл.
89. Тевіт Абрам Ісакович, 1918 р.
90. Троцько Яків Якович. Рядовий. Загинув 13.01.1945 р. Похований в Угорщині.
91. Фіненко Самуїл Самсонович, 1904 р. Рядовий. Загинув 28.12.1943 р. Похований: с. Дубіївка Черкаського р-ну Черкаської обл.
92. Фішбейн Абрам Якович, 1920 р. Лейтенант. Помер від ран 25.04.1945 р.
93. Фост Мордко Кельманович, 1918 р.
94. Фуголь Федір Якович, 1899 р. Рядовий. Загинув 8.04.1944 р. Похований: м. Шепетівка Хмельницької обл.
95. Фурман Дмитро Семенович, 1910 р. Рядовий. Загинув: гр. 1943 р.
96. Хайло Яків Кузьмич, 1905 р. Рядовий. Загинув: кв. 1943 р.
97. Хаймович Ізраїль Львович, 1915 р. Лейтенант. Загинув 1.11.1943 р.
98. Хаймович Мейєр Львович. Сержант. Загинув 11.04.1944 р. Похований: с. Коров'є Село Ленінградської обл.
99. Халецький Яків Петрович, 1912 р. Лейтенант. Загинув 8.08.1943 р. Похований: с. Безруки Дергачівського р-ну Харківської обл.
100. Черномаз Моймей Мойсеєвич, 1913 р.
101. Черномаз Мордко Давидович, 1905 р.
102. Широкий Мойсей Лаврентійович. Рядовий. Загинув у 1941 р.
103. Ширяк Яків Михайлович, 1925 р. Рядовий. Загинув: чв. 1944 р.
104. Штейн Яків Мачусович. Рядовий. Помер від ран 15.07.1941 р. Похований: м. Миргород Полтавської обл.
105. Шульгін Борис Зельманович, 1922 р. Рядовий.
106. Щербаков Яків Наумович. Рядовий. Загинув 15.10.1944 р.

Миргород під час німецької окупації (14 вересня 1941 - 18 вересня 1943)...

14 вересня (у неділю) 1941 р., тобто через 84 доби після початку агресії, у другій половині дня німці захопили Миргород. Радянська хроніка тих днів повідомляла, що після запеклих боїв радянські війська залишили районий центр Миргород.

Окуповані землі України нацистська адміністрація поділила між кількома державами, які допомогали їй у війні. 20 серпня 1941 р. фюрер затвердив декрет про створення рейхскомисаріату «Україна». Його було поділено на 6 генеральних округів - генералбецирків (Generalbezirk, нім.). Миргородщина увішла до складу 3-го генерального округа. Очолював округ генерал-комісар. Генералбецирки поділялися на менші адміністративні одиниці - крайзгебіты. Центром одного з крайзгебітів став Миргород. У 1943 р. начальником окружної управи на Миргородщині був Гофман, а районної - Гінце. Начальником крайзгебіта - Рюберг, а його замісником - Льових. Крім окупаційної влади, на місцях створювалися й місцеві органи самоврядування - міська управа і поліція, які діяли під контролем гітлерівців. Бургомістром Миргорода було призначено Харченка. [1] У селах німцям допомогали сільські старости. Головне завдання, яке покладалося на них - забезпечення правопорядку та организація поставок продуктів до Німеччини. Районні й міські управи нараховували близько 10-ти відділів: загального управління, поліції, школ і культурних установ, охорони здоров'я, фінансовий, пропаганди тощо. Начальники управи і бургомістри призначалися за погодженням з генерал-комисарів та гебітскомисарів. Сільські старости призначалися бургомістрами.

За своєю чисельністю й розгалуженістю поліційна німецька машина перевершила навіть сумнозвісні радянські "органи". На Полтавщині на один район припадало в середньому 500 поліцаїв з української допоміжної поліції. Крім української допоміжної поліції на території округу діяли також загони СС та СД, підрозділи таємної польової поліції (ГПФ), німецької охоронної поліції (шупо), польової жандармерії та полиція порядку. У Миргороді базувалося управління таємної поліції 275-й групи й польова комендатура В-239. Їй підпорядковувалися гарнізонні комендатури В-258 (Гадяч), В-333 (Лубни), В-337 (Глобіно).

За їх допомоги на Миргородщині було встанавлено жорстокий окупаційнний режим, який тривав 734 дні. Пограбування і насильства, арешти і розстріли - стали повсякденним явищем. 28 жовтня 1941 р. гітлерівці здійснили перший масовий розстріл мирних жителів. Того дня у протитанкових ровах за містом загинуло 370 чоловік, у тому числі й колишній редактор повітової газети Г. А. Рогозівський (один із перших журналістів, нагороджений орденом Червоного Прапора). Загалом за роки окупації гітлерівці розстріляли 564 жителів м. Миргород (за іншими даними – 1177 чоловік) і вивезли на каторжні роботи до Німеччини 736 чоловік.

Жертвами «нового порядку» стали Лучко С. І. (колишній голова Бакумівської сільської ради), П. Я. Коваленко (голова колгоспу «Країна Рад»), учитель А. М.Пелюхівський, лікар Злобінська та сотні інших. [1] Пік розстрілів припав на літо-осінь 1942 p., коли область перейшла в управління Рейхскомісаріату «Україна». Загалом за роки нацистської окупації на Полтавщині загинуло 221 тис. 895 мирних громадян, в т. ч. 152 тис. 270 чоловіків, 58 тис. 369 жінок, 11 тис. 286 дітей.

Особливо трагічною в роки окупації була доля євреїв. На відміну від українців та інших слов’ян, яких знищували передусім за політичними мотивами, євреїв убивали лише за фактом національної приналежності. Жертви серед євреїв становили 22 тис. 340 осіб, або 47 % довоєнного єврейського населення області. Найбільше їх загинуло в Полтаві – 16 тис., Кременчуці – 8 тис. та Лубнах – 4 тис. Ґетто в роки окупації постали в Полтаві, Кременчуці, Пирятині та Лохвиці.

Навесні 1942 р. німецьке військове командування передало Полтавську область в управління Рейхскомісаріату «Україна», після чого терор тут посилився. Зокрема, одним із перших розпоряджень нового німецького гебітскомісара став наказ розстріляти усіх заарештованих, які знаходились у полтавських в’язницях. Матеріали Полтавського Держархіву говорять, що в Миргородському районі (разом з Миргородом) було розстріляно 6 000 мешканців, в Комишнянському – 192. Водночас німці почали масово брати місцеве населення в заручники. Характерний для «нового порядку» документ з’явився саме в цей час – «Оголошення ортскомендатури і гебіткомісара м. Миргорода про взяття 300 заручників для гарантії безпеки німецьких військових частин». У ньому говориться: «300 осіб чоловіків, зібрані з Миргородської області , гарантують своїм життям безпеку німецьких військових частин і збереження загального порядку... Взяті 300 заручників будуть час від часу мінятися. Штандартскомендатура. Гебіткомісар».[1]

Поряд із тюрмами на території області функціонувала розгалужена мережа таборів для цивільного населення (понад 10), спрямована насамперед на утримання осіб, які саботували мобілізації на примусові роботи до Німеччини. Під час окупації в Миргороді діяв табір для цивільного населення. За даними радянської Надзвичайної комісії, в роки нацистської окупації тут загинуло 6 тис. осіб.[ 9]

Місцеве населення боролося проти «нового порядку», тому нацисти постійно проводили каральні експедиції, спрямовані на виявлення й знищення радянських і націоналістичних партизанів і підпільників. Зазвичай їх страчували публічно, залишаючи на кілька днів трупи на шибеницях із табличками, у яких містився перелік їхніх «злочинів». Протягом 9-12 листопада 1941 р. карателі спалили два села – Баранівку та Велику Обухівку, населення останнього розстріляли. Про це свідчить документ від 28 листопада 1941р. «Повідомлення командира дивізії німецьких окупаційних військ про розстріл населення та спалення сіл Баранівка і Велика Обухівка за допомогу партизанам». Ось його зміст: «Селяни України! Останніми днями німецькі війська знищили багато банд, учасники яких розстріляні, а керівники повішені. Виявилось, що банди одержують допомогу з боку населення. Внаслідок цього з 10 по 14 листопада 1941 р. з нашої сторони вжиті такі заходи: 1. Село Баранівку спалено; 2. Село (Велику) Обухівку спалено, а населення розстріляно; 3. Чисельні посередники розстріляні в різних селах...». 2 грудня 1941 р. нацисти спалили Сакалівку, 80 хат згоріло, 65 чоловік розстріляно. Загалом німці знищили 45 мешканців Комишні, 11 – Черевок, 315 – Великої Обухівки, 14 – Олефирівки, 2 – Солонців. [7]

Однак і такі «заходи» не допомагали – населення продовжувало чинити опір окупантам.

Звільнення міста...

Перемога на Курськый дузі відкрила для радянської армії можливість для наступу і штурму Дніпра. План нової наступальної операції затвердили замісник Верховного Головнокомандуючого Маршал Г.К. Жуков и командуючий Воронежським фронтом генерал М.Ф. Ватутін. Наступ розпочався 9 вересня 1943 р. - 40-а армія форсувала Хорол і вже 13 вересня звільнила Лохвицу. Однак під час наступу 40-а армія розтягла свій фронт у небезпечну петлю, що спричинило німецький контрудар по її флангах. Рівно опівдні 14 вересня 1943 р. німці розпочали контрнаступ. Німецькими військами командував генерал-лейтенант Тіобальд Ліб та генерал танкових військ Вальтер Нерінг. Їм протистояв 47 стрілецький корпус під командуванням генерал-майора Серафима Меркулова. Після двох годин запеклого бою німці, втративши 10 танків й близько 200 солдатів і офіцерів, змушені були припинити атаки. О 14 годині 30 хвилин радянські війська нанесли удар у відповідь, що змусило гітлервців відступити. Провал німецького контрнаступу змусив командуючого групи армій «Південь» Манштейна вечері 15 вересня 1943 р. віддати наказ відступити за Дніпро. [ 6]

18 вересня о 10 годині ранку, переслідуючи відступаючого ворога, воїни 373-ї та 93-ї радянських стрілецьких дивізій з боями увірвались до Миргорода. Першим вступив до міста батальйон 1237-го стрілецького полку, яким командував капітан Коваль, та батарея старшого лейтенанта Клетченкова. 19 вересня 1943 року наказом Верховного Головнокомандуючого 373-й і 93-й стрілецьким дивізіям за успішні бойові дії було присвоєно найменування «Миргородських». У складі обох дивізій воювали бійці різних національностей. Були серед них і євреї з усіх куточків колишнього СРСР.

Євреї які визволяли місто Миргород

Євреї-ветерани 373-й Миргородської Червонопрапорної Орденів Суворова й Кутузова стрілецької дивізії	Євреї- ветерани 93-ї Миргородської Червонопрапорної Ордена Суворова 2-го ступеня стрілецької дивізії
1. Маркман Зіновій Моїсеєвич – н-к арт. майстерень,	1. Народицький Єфим Шулімович – нач. арт. постач. 266 сп,
2. Гуревич Яків Маркович – сержант-радист 1235 сп,	2. Дишельман Лев Борисович – ком-р батар. на 129 сп,
3. Славкін Борис Михайлович – нач. артпостачання 1235 сп, капитан,	3. Бака Моїсей Єфимович – рядовий,
4. Шерман Віктор Соломонович – ст. лейтенант, воєнтехнік,	4. Богатий Яків Зінов'євич – рядовий,
5. Гончар Григорій Моїсеєвич – ст. лейтенант (підполковник), командир роти, Герой Радянського Союзу	5. Брук Давид Йосефович – підполковник, командуючий артилер. дивізії,
6. Герштейн Лев Маркович – к-р санітарної роти, майор м/с (1942-46),	6. Вугальтер Абрам Григорович – капітан, нач. АГЧ штабу дивізії,
7. Духовний Абрам Давидович – к-р санітарної роти, ст. врач 1237 сп,	7. Гехт Гершик Генделеєвич – капітан, нач. хімслужби 129 сп,
8. Духовна Марія Михайлівна – врач медсанроти 1237 сп,	8. Гонтмахер Олександр Соломонович – лейтенант медслужбы, фельдшер,
9. Ланцман Єфим Йосефович – арттехник, техник, лейтенант,	9.Грановський Микола Маркович – лейтенант медслужби, лікар 266 сп,
10.Шиндер Євтихій Теофанович – рядовий 1239 сп,	10. Дубинський Наум Львович – капітан, нач. арт. постач. 266 сп,
11. Ензельдт Олександр Олександрович – к-р стрілкового бат. 1239 сп,	11. Дишельман Лев Борисович – майор, командир 1-2 стрел. батальйону 129 сп,
12. Шлезінгер Сергій Сергійович – ком. батареї 931 а.п.,	12. Замський Леонід Шмулевич – командир мінометного взводу 129 сп,
13. Епштейн Семен Захарович – к-р госпітального взвода МСБ, врач.	13. Запрудський Леонід Йосефович,
14. Кріцберг Ян Леонідович – к-р сан. взводу 1237 сп.	14. Ісаханов Давид Ісаахович – підполковник, дивізійний інженер,
	15. Кац Олександр Якович – генерал-майор, командир 107 осб,
	16. Колосов Ізраїль Абрамович – сержант кулеметної роти 3-го батальйону 51 сп,
	17. Кремчанський Ізраїль Йохимович – лейтенант 266 сп,
	18. Ломакін Емануїл Ісаєвич – капітан, пом. нач-ка арт. озброєння дивізії,
	19. Народицький Єфим Шулімович – інженер-майор, нач. арт. постач. 266 сп,
	20. Протас Йосеф Ісаакович – капітан, ком-р минометного взводу 51 сп,
	21. Райхман Борис Йосефович – капітан,
	22. Рузін Мирон Ісаакович – майор медслужби, лікар 129, 266 сп,
	23. Саїнсус Микита Ісаакович – рядовий,
	24. Сігал Яків Григорович – мінометник 51 сп,
	25. Смірін Абрам – дані відсутні
	26. Фаміліант Пінхос Якович – лейтенант, ком-р мінометного взводу 266 сп,
	27. Фішер Аба Менделевич – підполковник, зам. ком-ра 51 сп,
	28. Фрідман Борис Абрамович – майор, комсорг 51, 129 сп,
	29. Циркін Степан Йосефович – підполковник, зам. нач. політотвідділу 68 стріл. корпусу,
	30. Юргелевич Броніслав Станіславович – гл. старшина, ком. взводу 55 окрем. розвідроти

Відступаючи, гітлерівці застосовували тактику "спаленої землі", тобто знищували шляхи сполучення, мости, підривали заводи й фабрики, спалювали запаси продовольства тощо. У Миргороді в ніч з 17 на 18 вересня 1943 р. нацисти зруйнували електростанцію, силікатний завод, державнй млин, маслозавод, залізничну станцію, три міські школи, музей, будинок райвиконкому, міську бібліотеку, пошту, готель, поліклініку, спалили 128 житлових будинків. Однак ці драконівські методи не могли вплинути на події, що розгорталися на фронті. Уже наступного дня ворог залишив місто. Радісні і схвильовані жителі Миргорода зі сльозами на очах зустрічали своїх визволителів.Вартість знищеного, розграбованого і пошкодженого майна у Миргороді в період нацистської окупації складала 831,4 млн. крб. (в старих масштабах цін). Величезних збитків завдав ворог промисловості і сільському господарству всього району.

Євреї-ветерани які відновлювали Миргород...

Серед тих, хто піднімав Миргород з руїн і відбудудовував місто, були й учорашні борці з нацизмом, які пройшли важкий шлях солдата на фронтах війни. Серед них були й євреї. Жителі міста добре пам'ятають Альтман Марію, Аронс Ірину, Бріксмана Семена, Бронштейна Давида, Винокура Лейзера, Гінзбург Іду, Головей Михайла, Гутмана Якова, Зарецького Йохима, Ейчіса Михайла, Карпова Абрама, Каца Пейсаха, Козачкова Ізраїля, Купфера Григорія, Лапідуса Йосифа, Мирлас Раю, Монса Анатолія, Немцову Геню, Новікова Лейбу, Полякова Пінхуса, Передточного Григорія, Рабиновича Марка, Рабинович Ципу, Роднянського Олексія, Соломіна Олександра, Фельдмана Моїсея, Цирульнікова Йосифа, Шифана Йосифа, Шнейдермана Михайла та багатьох інших. Про декого з них хотілося б сказати окремо.

	Берліна Рося Аронівна (09.03.1920 - ???) Народилася 9 березня 1920 р. в м. Стародуб Брянської обл. У 1941-1944 рр. навчаючись в медінституті, працювала лікарем в евакогоспіталі, а 1944 року добровольцем пішла на фронт. Була лікарем медсанбату та лікарем санроти 333 стрілецької дивізії. Нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ступеня та медаллю "За перемогу над Німеччиною". Після війни працювала лікарем в Ромодані та Миргороді.
	Бистрицький Ісаак Лейб-Гершович (1903-???) Народився 1903 року. Гвардії лейтенант, командир танкового взводу. У Червоній Армії з 1930 р., механік 134 танкової бригади 45 мех. корпусу. Пройшов усю війну, був двічі поранений. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями "За оборону Москви", "За оборону Сталінграда", медаллю Жукова, "За перемогу над Німеччиною».
	Вільнер Мордко Мойсеєвич (08.03.1917 - ???) Народився 8 березня 1917 року у Варшаві, жив у Польщі. У1939 році був у Варшавському гето, звідки зумів втекти й перебратися до СРСР. У 1941-1945 роках у складі мінометного батальйону 61-го механізованого полку 19-ї дивізії 10-ї механізованої Армії служив фельдшером. Війну закінчив у званні лейтенанта медичної служби. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями "За оборону Сталінграда", "За взяття Будапешту", "За звільнення Праги", "За взяття Відня", "За перемогу над Німеччиною»
	Дайтер (Ошека) Євгенія Ізрайлівна (1930 - ???) Наодилася в 1930 році. У липні 1941 року, поїзд, що мав доправити людей в евакуацію, на якому їхала Євгенія Ізрайлівна, був атакований німецькими літаками. Більшість пасажирів загинула. Євгенію Ізрайлівну врятували працівники санітарного ешелону, який їхав до Астрахані. Прибувши в Астрахань, Євгенія Ізрайлівна влаштувалася санітаркою в госпіталь № 13755, разом з яким пройшла усю війну й зустріла Перемогу. Нагороджена орденом Вітчизняної війни й медалями «За бойові заслуги» та «За перемогу над Німеччиною».
	Донськой Дон Самойлович (7.01.1904-8.01.1979) Народився в м. Біла Церква. Брав участь у бойових діях в складі Третьої ГВ танкової армії I Українського Фронту (командир роти), звільняючи від гітлерівців міста України, Польщі, Німеччини й Чехословаччини. Був награждений орденами Червоної Зірки й Вітчизняної війни II ступеня та .медалями: "За взяття Берліну", "За звільнення Праги", "За перемогу над Німеччиною". Після демобілізації з квітня 1946 р. Наказом Наркомзему УРСР був направлений у Миргород для створення школи механізації сільського господарства. У 1946-1966 роках був директором школи механізації. Помер 08.07.1979 р., похований у м. Миргород.
	Зайдман Мойсей Борисович Учасник героїчної оборони м. Одеса в 1942 році. Нагороджений медаллю «За оборону Одеси».
	Ізрайліт Марк Львович (28.06.1918 - ???) Народився 28 червня 1918 р. в м. Одеса. Після закінчення в 1939 р. Ростовского Артилерійського училища був залишений в училиші командиром взводу. У 1941 – 1942 рр. навчався в Військовій Артилерійській Академії в м. Самарканд на курсах начальників штабів полків. З 1942 року брав участь у боротьбі з гітлерівцями в якості командира батареї та командира 429 окремого протитанкового дивізіону. Капітан. У березні 1944 р. в бою під Вітебском отримав тяжке поранення, в результаті якого втратив ногу. Після війни жив і працював у Миргороді.
	Лялін Ізраїль Мойсеєвич (24.02.1920-02.04.1982) Народився 24 лютого 1920 року в м. Новгород-Сіверський Черніговської обл. У роки війни був командиром мінометного взводу та офіцером зв'язку. Учасник оборон Москви, Харкова, Сталінграду, брав участь у боях на Курській Дузі, в Прибалтиці та за звільнення Кенігсберга. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями "За бойові заслуги", "За оборону Москви", "За оборону Сталінграду", "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною". Після війни жив і працював у Миргороді. Помер 2 квітня 1982 року.
	Моцар Антоніна Георгієвна Партизанка. Після визволення України була військовою перекладачкою, працювала у військовій комендатурі міста Гале в 1948-1949 рр.
	Немировський Яків Борисович (1923 - ???) Народився в м. Серго Луганської обл. 1923 році. У 1941 р. став курсантом льотного училища. Після закінчення школи штурманів у червні 1943 р. отримав звання молодший лейтенант. У складі 19-го гвардійського Червонопрапорного Рославсько-Котовицького полку здійснив низку бойових польотів у Чехословакію, Польщу, Угорщину й Німеччину; брав участь у звільненні міст Краків, Лодзь, Данциг, Бреслав, Будапешт, Штудгарт та порту Свінемюнде. Нагороджений орденом Бойового Червоного Прапору, орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, орденом Червоної Зірки та 16-ма медалями. У 1954 р. його було переведено до м. Миргород, де він і залишився жити після демобілізації в 1960 р.
	Роднянська Берта Олексіївна Була артилеристкою-зенітницею військ Протиповітряної Оборони в 1942-1945 роках. Нагороджена: Орденом Вітчизняної війни й медаллю «За звільнення Будапешту». Після війни проживала в Миргороді, вчителювала.
	Рутгайзер Леонід Зейликович (23.06.1912-1996) Народився в 1912 р. в м. Біла Церква. 23 червня 1941 р. його було призвано в діючу армію з м. Києва і направлено в м. Львів, де формувалася танкова бригада. Зазнав поранень під час боїв під Сталінградом. Після лікування повернувся на фронт. Брав участь у битві на Курській Дузі, звільненні міст Вапнярка, Умань, Варшава й Познань, форсуванні річок Дністер, Вісла й Одер, захопленні німецьких міст: Альдом, Штетин та Берлін. Награждений 2 орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни та медалями: "За оборону Сталінграда", "За відвагу", "За бойовві заслуги", "За взяття Варшави", "За взяття Берліна", "За Перемогу над Німеччиною". Помер у 1996 р., похований у м. Миргороді.
	Смородинський Йосиф Якович (1907 - ???) Народився в 1907 р. в м. Миргород. З вересня 1941 до лютого 1944 року воював у складі стрілецьких полків. Старшина. у 1944 р. отримав тяжке поранення в голову. Нагороджений медалями "За відвагу" та "За перемогу над Німеччиною". Після війни жив і працював у Миргороді.
	Стахівський Яків Ілліч (1. 07.1911 - 23.06.1973) Народився 1 липня 1911 р. в м. Миргород. Працював учителем фізкультури в Обухівській сільській школі. У перші ж дні війни його було призвано до діючої армії. Дійшов до Берліна, брав участь у розгромі Японії. Повернувся у рідне місто в 1946 р. в званні капітана й оселився тут разом з трьома синами, які дивом пережили гітлерівську окупацію. Дружина, Стахівська (Булах) Феня, була розстріляна нацистами. Помер 23 червня 1973 року.
	Уманська Олена Марківна (21.10.1920-14.05.1996 ) Народилася в м. Лохвиця.У 1943 р. проходила службу в евакогоспіталї № 1341. Нагороджена орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни 3 ступеня, медаллю «За перемогу над Німеччиною». Інвалід Другої світової війни 2 групи. Після війни жила й працювала медсестрою в районній лікарні.
	Шульгін Борис Зінов'євич (1992-???) Народився в 1922 році в м. Лохвиця. Брав участь у бойових діях з перших днів війни, захищаючи кордон СРСР у складі гаубичного артилерийського полку поблизу м. Білосток. Після війни жив у м. Миргород.

---

Бібліографія

1. Бабич Анна, Фесенко Андрей. Немецкий оккупационный режим на Миргородщине в годы Великой Отечественной Войны (1941 – 1943 гг.) / Миргород. все о городе-курорте // Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.mirgorod.com.ua/index.php?module=Pages&func=display&pageid=147
2. Кальнов Д., Совенко А. Операция Frantic / Авиационная энциклопедия «Уголок неба» // Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.airwar.ru/history/av2ww/allies/frantic/frantic.html
3. Книга Пам'яті Украни. Полтавська обл.: Машівський р-н, місто Миргород, Миргородський р-н /Головна ред. кол.: І. О. Герасимов (голова редколегії) та ін.; обласна ред. кол.: П. Г. Шемет (голова редколегії) та ін. — Полтава: Полтавський літератор, 1997. — 735 с. Том 8 // Електронний ресурс. Режим доступу : http://histpol.pl.ua/ru/kniga-pamyati/kniga-pamyati-i-skorbi/kniga-pamyati-tom-8?id=7995
4. Миргород, Миргородський район, Полтавська область. / Історія міст і сіл Української РСР // Електронний ресурс. Режим доступу : http://ukrssr.com.ua/poltav/mirgorodskiy/mirgorod-mirgorodskiy-rayon-poltavska-oblast
5. Миргородський партизан закінчив Другу світову війну розгромом японської армії // Електронний ресурс. Режим доступу : http://myrgorod.pl.ua/news/myrgorodskyj-partyzan-zakinchyv-drugu-svitovu-vijnu-rozgromom-japonskoji-armiji
6. Москаленко Ярослав. Освобождение Миргородщины: Будаковский контрудар вермахта / Миргород. Все о гроде-курорте // Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.mirgorod.com.ua/index.php?module=News&func=display&sid=546
7. Німецький окупаційний режим на Миргородщині в 1941-43 рр. / Миргород. Все о городе-курорте // Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.mirgorod.com.ua/index.php?module=Pages&func=display&pageid=144&page=4
8. Operation Frantic Joe 1944 // Електронний ресурс. Режим доступу : http://cckw.org/forum/viewtopic.php?f=15&t=38
9. Пагіря Олександр. Місця нацистського терору на території Полтавської області, 1941–1943 рр/ // Електронний ресурс. Режим доступу : http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=435
10. Пилявець Р. Про роль українців у Другій світовій війни // Електронний ресурс. режим доступу : https://mena.org.ua/blog/pro-rol-ukrajintsiv-u-druhij-svitovij-vijny/
11. Початок партизанської боротьби // Електронний ресурс. Режим доступу : http://history-poltava.org.ua/?p=13351
12. Фото дня: операция «Фрэнтик» // Електронний ресурс. Режим доступу : https://warspot.ru/9189-foto-dnya-operatsiya-frentik