Миргород вважається одним із з найдавніших поселень Лівобережної України. Час заснування міста губиться в глибинах віків. На думку істориків, його було засновано в XII-XIII століттях, як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі. Щодо походження назви м. Миргород існує багато версій. Найбільш поширена розповідає про виникнення м. Миргород, як спеціального місця для вирішення важливих питань між степовими кочовими племенами й мешканцями Східних рубежів Київської Русі мирним шляхом. [3] Утім, серйозні дослідники виводять назву «Миргород» з двох слів: «мир», тобто громада, спільність людей, яка жила в певному місці, і «город» – укріплене поселення.[9]
Висунута ще істориком Д. М. Бантиш-Каменським версія про те, що перша письмова згадка про Миргород пов'язана з визначенням польським королем Стефаном Баторієм 1576 року міста як полкового містечка, багатьма дослідниками не підтверджена, адже полкові міста з'явилися лише в 1625 року. Тож більш ймовірно, що перша письмова згадка про Миргород з'являється в першій половині XVII ст., коли місту було надане магдебургське право. Однак миргородский лікар, знавець минувшини краю, Іван Зубковський свого часу ствержував, що вже на історичній мапі 1411 - 1514 рр. було позначене місто під назвою "Миргородок". [8]
Миргород кінця XVI - початку XVII ст.– невелике містечко, населення якого складали тяглі селяни та реєстрові козаки. У грамоті польського короля Сигізмунда III за 1620 рік зазначено, що Миргород входив до складу Переяславського староства й належав благородному Яну Чернишевському. Після смерті Я. Чернишевського Миргородом разом з навколишніми селами і хуторами володіли Бартоломей Обалковський та Лукаш Жолкевський. 10 травня 1631 Миргород отримав магдебурзьке право. Разом з грамотою про надання магдебурзького права, місто отримало міський герб та печатку: у верхній частині на голубому полі щита розміщено золотой хрест, а в нижній - срібна восьмикутна зірка, що разом мало символізувати перемогу християн над мусульманами. Упродовж багатьох століть герб Миргорода практично не зазнав істотних змін і в 2001 р. був затверджений на сесії Миргородської міської ради як офіційний герб міста. [10]
У часи козацьких повстань
Населення Миргорода брало активну участь у повстаннях в кінці XVI - на початку XVII ст. У 1637 році Миргородський полк підтримав повстання Павла Бута, а 1638 р. — взяв участь у повстанні Я. Острянина. Після битви під Лубнами військо Острянина в ніч з 16 на 17 травня 1638 року почало відходити на північний схід, а потім повернуло на Миргород, сподіваючись поповнити тут свої запаси пороху і продуктів, бо ж Миргород початку XVII ст. — один з центрів селітряного промислу. Гетьман Потоцький вирішив переслідувати військо Острянина і послав слідом за ним свій загін, який зустрівся з загонами отаманів Мурки та Ріпки, що йшли з Дону до Острянина. Відбувся великий бій, який дав можливість Острянину ввійти в Миргород і поповнити запаси необхідного. 30 травня 1638 року біля Сліпороду, що під Лубнами, бій продовжувався. Та сили були нерівні, і козаки зазнали поразки. Після придушення повстання Миргородський полк за постановою сейму був скасований, а його полковника Терентія Яблонського силоміць пострижено в ченці. [6].
Виступи українського народу проти польсько-шляхетського панування переросли у визвольну війну 1648-1657 рр. Улітку 1648 року Миргород визволено від польсько-шляхетських загарбників і він знову став полковим містом Миргородського полку, центром виробництва селітри для повсталого народу. Миргородський полк був одним із найбільш боєздатних і стійких полків у війську Богдана Хмельницького. Складався він із 14 сотень і нараховував 2630 чоловік. Полк брав участь у боях під Корсунем і Збаражем, у походах на Львів і Замостя, у Пилявецькій, Зборівській, Берестецькій, Батозькій та інших битвах народно-визвольної війни 1648 - 1657 рр. За реєстром козацьких полків 1650 року Миргородський полк нараховував 3158 козаків і був третім за величиною серед 16 полків України.[8]
У липні 1650 року Миргород відвідав Богдан Хмельницький. Тут він вів переговори з представниками Московського царства. Після Білоцерківського договору частина козацької старшини, незадоволеної кабальними умовами, відкрито виступила проти Б. Хмельницького. Незадоволених очолив полковник Матвій Гладкий, якого гетьман змушений був стратити. У січні 1654 року відразу після Переяславської Ради населення Миргорода в присутності представника російського уряду Михайла Воєйкова склало присягу на вірність московському царю.
Після смерті Б. Хмельницького гетьманом став І. Виговський, який уклав мир з Польщею. Частина миргородців підтримала повстання полтавського полковника Мартина Пушкаря й виступили проти гетьмана Івана Виговського. 11 червня 1658 р. під Полтавою Виговський за підтримки кримських татар розгромив повстанців, а бунтівний полковник М. Пушкар загинув у бою. Заколот полковника Пушкаря використала Московія. У листопаді 1658 року в Україну прибув московський боярин Ромодановський з 20-тисячним військом. Він закликав прихильників царя вести рішучу війну проти Виговського. Повсталі дейнеки (загони селян, озброєні киями) з боєм узяли спочатку Говтву, а потім і Миргород. Ромодановський залишився в місті, а дейнеки вирушили на Лубни. Утім, московське військо невдовзі зазнало поразки під Конотопом.
Козак, Пам'ятник (навпроти Миргородського краєзнавчого музею)
Про економічне становище міста доби Руїни та кількість його жителів можна дізнатися з "Переписных книг 1666 года", складені при гетьмані І. Брюховецькому. Тоді царськими воєводами в Миргороді було описано 199 міщанських дворів, три млини, 3 толчеї, 3 пивоварні, 3 солодовні. У місті були поширені різноманітні ремесла. Прізвища і прізвиська багатьох міщан свідчать про рід їхнього заняття — Яків Селетрин, Альфер Швець, Осип Ткач, Іван Пічник, Гаврило Різник, Афанасій Гончар, Альфер Слюсар та інші.[6].
На початку XVIII ст. Миргород був значним торгівельним і культурним центром. У 1723 р. Миргородський полк сокладався з 15 сотен і налічував 82,5 тис. чоловік населення. У самому Миргороді проживало понад 5 тис. осіб. Це були, переважно, козаки, ремісники й купці. Миргородські купці вели жваву торгівлю як в Україні, так і за кордоном. Вони доправляли товари до німецьких міст Данциг, Лейпциг, Берлин, Нюренберг та інших. Далеко за межами Миргорода були відомі й миргородські ремісники: кожум'яки, гончарі, чоботарі, а також пекарі. З 359 ремісників, що проживали в Миргороді в 1783 р., 2 походили з поміщиків, 199 — з козаків та 158 — з селян. [10]
Майже 80 років, з 1659 по 1736, полковий уряд у Миргороді очолювала родина Апостолів (Павло, Данило, Павло).
У 1695 році миргородські козаки у складі війська російського царя Петра I штурмували фортецю Азов, Тамань та інші укріплення турків, де "полковник Миргородський Данило Апостол палче прочих показал храбрость". [4]. Невдовзі, в 1727 році миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. На цій шанованій козаками посаді він пробув до своєї смерті у 1734 року. Полковником Миргородського полку став його син Павло. Данило Апостол був похований у Великих Сорочинцях у закладеній ним Преображенській церкві, яка і понині є одним з кращих зразків культових споруд Лівобережжя початку ХVIII століття. Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко. У церкві зберігся унікальний дерев'яний різьблений іконостас. У цій церкві, до речі, у 1809 році хрестили майбутнього видатного письменника Миколу Васильовича Гоголя.
З того часу як геніальний письменник Микола Гоголь вигукнув на увесь світ: "Дивне місто Миргород!", його почали називати Гоголівським. Письменник прославив місто своїми повістями. Уся творчість М. В. Гоголя так чи інакше пов'язана з Миргородським краєм. Не випадково й повість "Тарас Бульба" була включена до збірника "Миргород". Дослідники літературної спадщини М. В. Гоголя одним із прототипів Тараса Бульби називають полковника Миргородського козачого полку Матвія Гладкого. У 1904 році в Миргороді на привокзальній площі було встановлено бронзовий бюст письменника, а в 1909 році головну вулицю міста назвали іменем Гоголя.
Давид Гурамішвілі (1705 - 1792)
Серед відомих далеко за межами України діячів культури ХVIII століття, чиє життя повязане з Миргородом, слід назвати талановитого художника, академіка Петербурзької Академії мистецтв В.Л. Боровиковського (1757 - 1825), який походив з миргородської козацької родини, та відомого українського письменника й громадського діяча В.В. Капніста (1758 - 1823), автора "Оди на рабство" та "Ябеди", уродженця с. Обухівка Миргородського полку, який часто відвідував місто.[3] У Миргороді 32 роки прожив і був похований класик грузинської літератури Давид Гурамішвілі (1705 - 1792). На його могилі та біля входу у літературно-меморіальний музей встановлено пам'ятники поету. Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі в Миргороді - єдиний культурологічний заклад визначному грузинському діячеві, який розташований за межами Грузії.
Після ліквідації Миргородського полку місто у 1782 році увійшло до складу Київського намісництва, а з 1796 — до Чернігівської губернії. З 1897 року належить до Малоросійської губернії. [5] У 1802 році Миргород став повітовим містом новоутвореної Полтавської губернії.Через три роки після того місто мало 6334 жителі, серед них було 1340 казенних та власних селян, 437 міщан, 25 купців, 1350 козаків, 129 дворян, 121 ремісник. У місті широко розвивались ремесла — шевське, теслярське, бондарське, гончарне та ін. З 1799 по 1805 рік торговим людям для поїздок видано 587 паспортів.[6 ].
Під час війни 1812 року миргородці брали активну участь у боротьбі з наполеонівськими військами. На Миргородщині сформувався 6-й полк народного ополчення, його командиром був підполковник Клименко. 7 вересня 1812 року Миргородське повітове ополчення вирушило в діючу армію і взяло участь у переможних боях під Красним, Могильовом, Горками та іншими містами. У списках нагороджених орденами за героїчні подвиги зустрічаємо миргородців С. І. Муравйова-Апостола, В. О. Фролова-Багрєєва, І. Гонтаря та інших. Діяльну участь у формуванні козацьких полків брав видатний український письменник І. П. Котляревський, який свою військову службу розпочинав у Сіверському драгунському полку, що квартирував на Миргородщині.
Скино А. Т., Портрет С. І. Мураійова-Апостола
З Миргородом тісно пов’язана діяльність декабристів. Три сини хомутецького дворянина І. М. Муравйова-Апостола — Матвій, Сергій та Іполит — брали активну участь у перших декабристських організаціях. Сергій Іванович був одним з керівників Південного таємного товариства. У Миргороді жив і декабрист Павло Шершавицький, а у війську служив член Південного і Північного товариств декабрист Ф. Ф. Вадковський, який пропонував створити підпільну друкарню для друкування революційних листівок, брошур та іншої нелегальної літератури.
Миргород у післяреформений час — глухе, провінційне місто, що мало 9841 мешканця. Тут було 12 невеликих промислових підприємств — 10 олійниць і 2 цегельні; 36 крамниць. Працювало 257 ремісників. Переважна маса людей займалась хліборобством, близько 1 тис. чол. чумакувало або ходило на заробітки. [6 ]. Ось як говорив П. Бодянський у "Пам'ятній книжці Полтавської губернії за 1865 рік" про Миргород, у якому тоді … було 9842 жителі, 1166 будинків, 36 крамниць, повітове училище, лікарня, поштова станція… населення займалося землеробством, близько тисячі чоловік чумакували або ходили в різні місця на заробітки. У місті було 257 робітників, 166 купців, працювало 12 промислових підприємств - 10 олійних та два цегельних заводи".[4] Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. через Миргород було прокладено залізницю Київ - Полтава.
Безземелля і голод викликали селянські заворушення в усьому повіті. В 70-х роках у Миргороді і в повіті посилився революційний рух. «Пішли в народ» миргородці — студенти Київського університету брати Іван, Панас та Микола Зубковські, С. К. Писаренко, І. І. Скибинський, Григорій Ярошенко, Антон Глушко, сини великосорочинського поміщика Малинки Віктор і Георгій. У 1875 році вони заснували «Миргородський народницький гурток», який розповсюджував серед населення нелегальну літературу.
З Миргородом пов'язані імена видатних діячів науки і культури. Тут часто бував філософ і поет Григорій Сковорода. У Миргороді жив і працював Василь Ломиковський, український історик, етнограф, агроном, автор "Словника малоруської старовини" (1808 рік). Миргород – батьківщина письменників Панаса Мирного й Івана Рудченка. У 1845 році вперше відвідав Миргород видатний український поет Тарас Шевченко. Пізніше він ще кілька разів побував у Миргороді. Тут поет написав відому поему "Великий льох" та інші твори. На посаді учителя повітової школи у 60-х роках XIX ст. тут працював відомий письменник Анатолій Свидницький, автор повісті "Люборацькі". Значно пізніше тут жив і працював талановитий український письменник В. І. Самійленко (В. Сивенький, 1864 - 1925), автор ліричних і сатиричних поезій, оповідань
фрагмент плану Миргорода сер.ХІХ ст
—1896 засновано художньо-промислову школу (згодом – Керамічний технікум), в якій працювали відомі українські митці – О. Сластіон, Ф. Балавенський, Ф. Красицький, В. Кричевський. У школі вивчалися ліпка і формовка виробів з глини, гіпсу та інший декоративний живопис, бронзування і лакування, різьба по дереву, токарне мистецтво, позолота дерева, слюсарно-механічна справа, гальванопластика, ливарна справа, технологія окремих ремесел із стислим викладом основ механіки, фізики і хімії. Зрозуміла річ, що склад учнів у цих школах був надто обмежений. Серед учнів школи був і відомий український скульптор І. Кавалерідзе. [5] Невдовзі Миргородська школа стала добре відома не тільки в Російській імперії, але й за кордоном. Так, у 1900 р., на Міжнародній художньо-промисловій виставці керамічних виробів у Санкт-Петербурзі школу було нагороджено медаллю. Ще одну медаль "гоголівський" колектив отримав під час Всеросійської виставки 1907-1908 рр. [1] З 2011 року заклад називається Миргородський художньо-промисловий коледж Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка і є визнаним на всю Україну центром художньої кераміки.
Бібліографія
Браиловский Г. Э. Миргородская художественно-промышленная школа имени Н. В. Гоголя // Електронний ресурс. Режим доступу : http://be-inart.com/post/view/623
Миргород вважається одним із з найдавніших поселень Лівобережної України. Час заснування міста губиться в глибинах віків. На думку істориків, його було засновано в XII-XIII століттях, як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі. Щодо походження назви м. Миргород існує багато версій. Найбільш поширена розповідає про виникнення м. Миргород, як спеціального місця для вирішення важливих питань між степовими кочовими племенами й мешканцями Східних рубежів Київської Русі мирним шляхом. [3] Утім, серйозні дослідники виводять назву «Миргород» з двох слів: «мир», тобто громада, спільність людей, яка жила в певному місці, і «город» – укріплене поселення.[9]Населення Миргорода брало активну участь у повстаннях в кінці XVI - на початку XVII ст. У 1637 році Миргородський полк підтримав повстання Павла Бута, а 1638 р. — взяв участь у повстанні Я. Острянина. Після битви під Лубнами військо Острянина в ніч з 16 на 17 травня 1638 року почало відходити на північний схід, а потім повернуло на Миргород, сподіваючись поповнити тут свої запаси пороху і продуктів, бо ж Миргород початку XVII ст. — один з центрів селітряного промислу. Гетьман Потоцький вирішив переслідувати військо Острянина і послав слідом за ним свій загін, який зустрівся з загонами отаманів Мурки та Ріпки, що йшли з Дону до Острянина. Відбувся великий бій, який дав можливість Острянину ввійти в Миргород і поповнити запаси необхідного. 30 травня 1638 року біля Сліпороду, що під Лубнами, бій продовжувався. Та сили були нерівні, і козаки зазнали поразки. Після придушення повстання Миргородський полк за постановою сейму був скасований, а його полковника Терентія Яблонського силоміць пострижено в ченці. [6].
У 1695 році миргородські козаки у складі війська російського царя Петра I штурмували фортецю Азов, Тамань та інші укріплення турків, де "полковник Миргородський Данило Апостол палче прочих показал храбрость". [4]. Невдовзі, в 1727 році миргородського полковника Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. На цій шанованій козаками посаді він пробув до своєї смерті у 1734 року. Полковником Миргородського полку став його син Павло. Данило Апостол був похований у Великих Сорочинцях у закладеній ним Преображенській церкві, яка і понині є одним з кращих зразків культових споруд Лівобережжя початку ХVIII століття. Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко. У церкві зберігся унікальний дерев'яний різьблений іконостас. У цій церкві, до речі, у 1809 році хрестили майбутнього видатного письменника Миколу Васильовича Гоголя.
